Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Дівчина – тростинка

Дівчина – тростинка

   В одному селі жив сирота Іванко. Коли повмирали його тато й мама, то залишили йому стару хатку і городу латку.

   А в тому селі був багач. Люди його обходили десятою дорогою, бо ніхто з ним не хотів мати справи. Якось багач став коло Іванкової хати і крикнув:

— А ти хто такий?

— Я Іванко.

— А навіщо тобі хата, та ще й город?

— У хаті живу, а з города харчуюся. Про це й дурень знає.

Пан подумав і сказав:

— Іди до мене фірманом, бо цей город я забираю. На ньому буде пасіка.

— Хіба у вас, паночку, мало свого поля? Гріх будете мати!

— Гріх нехай йде в міх — зверху макогоном. Не хочеш бути фірманом, то забирайся із села.

   Іванко напік собі картопляників, кинув у торбину кілька яблук і помандрував. На березі ріки побачив журавля. Підійшов — а птах не тікає, взяв у руки — крило перебите. А журавель каже:

— Допоможи, хлопче. Уже п'ять днів сиджу тут голодний, а то весь в ранах  і не можу їжі наловити.

   Іванко помив рани, порвав сорочку й перев'язав їх. Потім наловив у річці риби й нагодував птицю. Хотів зробити їй і хатку, але тільки підійшов до осоки, і почув:

— Не виривай мене, красеню, бо, може, прийде той, кого я чекаю.

— А ти хто така?

— Дівчина-тростинка.

— А кого чекаєш?

— Свого визволителя.

— А покажися мені.

Голос відповів:

— Два рази я вже показувалася… Та що з того? Як пішли, так і нема по сьогоднішній день. Ще можу показатись один-єдиний раз.

— Останній раз мені й покажись. Клянуся, що не обдурю.

— Ну, добре, дивися на вершечок.

   Раптом Іванко побачив перед собою чарівну дівчину. Вона була така красива, як перша квітка навесні, проте дуже сумна.

— Чому ти така сумна?

— Мене вкрала від батьків зла відьма. Хотіла, щоб я одружилася за її сина-велетня. Я не захотіла і втекла, сховалася в цій осоці. Відьма мене знайшла і перетворила в тростинку. Щоб мене визволити, треба викрасти мій перстень і надіти його на вершечок…

   І дівчина зникла. Вона дуже сподобалася Іванкові. І вирішив він їй допомогти. Повернувся до журавля і каже:

— Мені потрібно іти.

— Куди підеш? — спитав журавель.

— Піду шукати те, про що не можна казати.

— Нехай тобі щастить!

   Іванко ішов полями, лісами. Якось при дорозі побачив хату. Зайшов, в коридорі були три коти, прив'язані до трьох стовпів. Іванко погладив кожного кота і дав по шматку риби.

— Мяв, Мяв, Мяв… — промуркали до нього коти.

З хати почувся якийсь голос:

— Хто там знущається над вами?

— Не знущається ніхто. Парубок дав нам попоїсти.

— Тоді заходь до хати, хлопче!

   В хаті Іванко нікого не побачив, бо там було темно. Підпалив свічку, а на печі лежала стара-стара баба.

— Добре, синку, що не минув моєї хати, бо в мене щось у боку болить, немає кому води принести.

— Води? Зараз, бабусю…

— Сам не зможеш принести, бо заблукаєш. Спусти одного кота, він очима буде присвічувати дорогу.

Іванко вийшов у коридор і питає:

— Хто із вас піде зі мною по воду?

— Кожний по разу з тобою піде,— відповів найстаріший.

І пішли. Дорогою Іванко поцікавився:

— Скажи, котику, чому це ви прив'язані?

— Не можу сказати, стара прожене мене. Запитаєш другого.

   Хлопець наварив кулеші, нагодував бабу, котів. Переночував і хотів іти… А стара не пускає:

— Побудь тут ще трохи, поки не перестане мене боліти спина.

Другого дня Іванко пішов по воду з другим котом.

— Скажи, котику, чому це ви прив'язані?

— Не можу сказати, бо боюсь баби…

   На третій день Іванко пішов по воду з третім котом. Напоїв його, погладив, дав рибки.

— Скажи, котику, чому це ви на прив'язі?

— Боюся говорити, але тобі скажу. Баба — це найстарша відьма. Вечером до неї злітаються всі нечисті сили і радяться, як мають людям шкодити. Сьогодні теж зберуться на шабаш. А щоб ти не чув, баба залиє тобі вуха воском. Зранку я про все тобі розповім.

— Скажи мені, котику, вони ніколи не говорили про дівчину, яка стала тростинкою?

— Говорили! Баба навіть казала, що вже були два парубки, які хотіли викрасти в неї перстень. Вона їх — перетворила на камені, там, під хатою, й лежать. Як припече сонечко, баба на них сідає і гріється.

— А як їм повернути життя?

— Треба облити камені водою з озера, з якого ще ніхто не пив.

   Іванко зварив вечерю, нагодував бабу, котів і приліг спати, а стара й каже:

— Іванку, цієї ночі буде дуже гриміти. Я тобі заллю вуха свіжим воском, щоб ти не оглух.

   Опівночі до хати почали злітатись всілякі відьми, нечисть і чорти. Набилося їх стільки, що не було де ні стати, ні спати. Іванко витяг віск з одного вуха і почув:

— Чула, що йде і третій хлопець визволяти дівчину з тростини, я йому покажу, де раки зимують. Я перстень заховала в Залізній горі.

Вранці відьма розбудила хлопця і питає:

— Ти щось чув вечером ?

— Ні, бабо, я спав, як камінь.

Хлопець почав збиратися в дорогу.

— Я йду з тобою,— каже третій кіт. — Бабу ми обдуримо. Ти впіймай якогось кота і прив'яжи на моє місце. Баба стара й підсліпувата, не скоро помітить.

Іванко так і зробив.

   Довго вони йшли — прийшли у чисте поле. Раптом у повітрі загуло. Кіт каже:

— Це баба вже летить за нами. Мабуть, впізнала підкинутого кота. Але я хитріший…

Він вирив яму:

— Залізай сюди!

   Іванко заліз, сховався разом з котом. Баба пролетіла і пропала.

   Хлопець і кіт вибралися з ями і вирушили далі. Йшли день, другий, третій — прибули до печери. Кіт каже:

— Тут живе ворожбит, який дуже злий на відьму. Ти зайди до нього, а я поки мишей половлю.

   Ворожбит був старий і слабкий, як муха восени. Лежав і ледве дихав. Побачивши Іванка:

— Добре, що прийшов, хлопче. Принеси мені води, а то я не в змозі піднятись.

Іванко приніс води, зварив обід, нагодував старого.

І ворожбит розповів:

— Як я був молодий, то всі відьми мене поважали. А коли постарів, то спалили мою книгу й покинули мене в цій печері, тут мене чекає смерть. Я тобі, парубку, видам найбільшу таємницю. Хочеш знайти Залізну гору? Тоді слухай добре. Коло печери, з південного боку, закопані чарівні черевики. Розкопай їх і візьми собі. Як прийдеш до моря, кинь їх у воду — вони стануть човником і повезуть тебе до Залізної гори. Там є й озерце, з якого ще ніхто не пив…

   Ворожбит не встиг більше нічого сказати. Заплющив очі і помер.

   Іванко поховав ворожбита, потім викопав собі чарівні черевики і вирушив з котом в дорогу.

Довго вони йшли — і дійшли до синього моря.

   Хлопець кинув черевики у хвилі, і перед ним виріс із води човен. Сіли вони і попливли.

   За один день допливли до якогось острова. Коли вийшли на берег, човен знову обернувся в черевики.

   На острові був дуже густий ліс. Височезні дерева піднімалися до самого неба.

   Котик видряпався на верх найвищого дерева і роздивився в усі боки:

— Іванку, Залізна гора — близько.

   Прибігли туди, де кіт показував. Перед горою залізли в кущі й почали дивитися, з якої сторони до неї зайти. Вони мовчали, і гора мовчала.

   Раптом гора зашуміла і відкрилася. З неї вийшли дванадцять дівчат з кошиками в руках.

— Доброго дня, дівчата, — привітався Іванко. — Куди йдете?

— По ягоди. А ти хто такий?

— Я прийшов до вас у гості.

— Ми гостей не приймаємо, нам не дозволяють. Як наш господар-велетень побачить тебе, більше не будеш ні до кого в гості ходити.

— А ви хто такі?

— Ми — полонянки господаря-велетня.

— А він не боїться випускати вас по ягоди самих?

— Не боїться, бо із цього острова не можна втекти. Є лише один-єдиний човен, якого приймає це море.

— А де цей човен?

— У ворожбита, що живе в якійсь печері. Того човна не наздожене ніяка сила.

   Іванко пішов збирати з дівчатами ягоди й розказав, як гарно жити там, де є багато людей і де немає таких глухих хащів. Потім запитав:

— А ви не знаєте, де ховає ваш господар золотий перстень?

— У золотій скриньці. А ключик від скриньки — в його лівому вусі. Але якщо ти забереш перстень, то заплатиш за нього життям. Господар прокинеться і вб'є тебе, а він сильніший за цю гору!

— А як мені тоді перстень забрати?

— Треба спочатку взяти ключик з його лівого вуха, а потім спалити книгу життя господаря-велетня, яка лежить у нього на столі.

   Дівчата назбирали повні кошики ягід. Коли повернулися, брама відкрилася, парубок сховався серед дівчат і зайшов з ними всередину.

   Господар-велетень спав у величезному залі. Так хропів, що аж гора трусилась.

   Іванко тихенько підійшов до нього. Витягнув золотий ключик з його лівого вуха. Взяв кресало і підпалив на столі книгу життя.

   Чорний як ніч дим піднявся в великій залі… Господар корчився спочатку, а потім почав кудись пропадати. Зникали ноги, тулуб, руки, шия… Частинка книги не догоріла, впала на підлогу і погасла. Тоді очі велетня піднялися і почали блукати по залі. Іванко вийшов з темного кутка, підійшов до золотої скриньки, відімкнув і забрав перстень. Господареві очі весь час пливли за ним, але Іванко не боявся. Він відкрив двері й вигукнув:

— Дівчата! Принесіть глечик, щоб набрати води з озера, з якого ще ніхто не пив.

— Тримай глечик,— сказали дівчата.

Кіт привів його до озера. Набрали води. Кіт і каже:

— Треба втікати, поки відьма не дізналася про смерть свого сина. Вона може лихо нам зробити.

Прийшли до залізної брами.

— Постукай, Іванку, три рази золотим ключиком.

   Хлопець постукав. Брама відкрилася, Іванко, кіт і дівчата побігли до моря. За ними слідували очі господаря-велетня.

   Іванко кинув чарівні черевички у воду. З води сотворився човен. Всі сіли в нього і попливли морем. Парубок оглянувся. На березі блищали очі господаря-велетня… З них текли сльози, великі і круглі, як яблука, і падали в море.

   Коли допливли до другого берега, дівчата повибігали на зелене поле. Хлопець сховав чарівні черевики в пазуху й сказав:

— Ну, красиві дівчата, тепер ідіть додому, бо у нас з котиком — своя дорога.

   Дівчата подякували хлопцеві і розійшлися. Іванко подався до відьминої хати. Облив два камені водою з озера, з якого ще ніхто не пив. Два парубки ніби зі сну прокинулися.

— Ми довго спали, — сказали.

— Ви би спали, до кінця світу, якщо б я вас не розбудив водою з цього глечика. Ідіть, хлопці, додому. Відьма вже не має ніякої сили.

   Хлопці пішли. А Іванко з котиком подалися до осоки на березі ріки. Вийняв він перстень і поклав його на вершечок очеретини.

   Очеретина захиталася, і на її місці раптом стала дівчина — красива, як перша весняна квітка.

Іванко :

— Я не зможу ні одного дня прожити без тебе. Будь моєю… Дівчина дала йому золотий перстень, і вони пішли до її тата і мами. Вони були чесні селяни, які виплакали очі за своєю єдиною донькою.

   Зробили весілля. І кіт все життя був з ними — пряв золоте прядиво і казки розповідав.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар