Дурень та чарівна сопілка
Дурень та чарівна сопілка
Було в чоловіка три сини: два розумних, а третій, Іван, дурний. Батько їм поділив господарство та й невдовзі помер від старості.
Пішли всі брати щастя шукати. Тільки розумні своє господарство залишили вдома, а в Івана з господарки була тільки ступа, так він і ту з собою взяв.
Ідуть вони та й ідуть, і вже стало смеркати. Дійшли до лісу та й кажуть:
— Давайте виліземо на дуба та переночуємо, а то щоб розбійники не напали.
Один і каже:
— А цього дурного біса де дінемо з ступою?
Іван на те:
— Думайте за себе, а я сам вилізу на дуба та й заночую.
Полізли розумні аж на самий вершок дуба і сидять, а Іван і собі лізе, а за собою і ступу тягне на дуба. Виліз, сидить і ступу тримає.
От ідуть розбійники з своїх грабежів та й стали переночувати під тим дубом. Назбирали дров собі, почали варити у великому казані куліш на вечерю. Наварили, посідали кругом казана, взяли ложки та тільки но стали їсти та все студять, бо дуже гарячий був, а Іван як пустить ступу та прямо в казан. Кип'ячений куліш геть-чисто позаляпував їм очі. Вони з ляку як посхвачувалися та й тікати в ліс, забули й добро, яке награбували в крамарів.
Іван тоді зліз з дуба та й каже братам:
— Лізьте униз.
Брати по злазили, забрали все награбоване, коні і поїхали додому, а Іван узяв собі тільки сопілку.
Узяв він ту сопілку і ну грати. А була та сопілка не проста, а чарівна: як заграє, так усе живе й танцює. От заграв Іван, так і пішло все танцювати: і вовки, і зайці, і лисиці й ведмеді. А Іван все грає та сміється. Уже ті звірі сердешні танцювали, танцювали і поморились. Уже за дерева хватались та держались, щоб не танцювати, та ні, не вдержаться.
Заморився Іван, ліг відпочивати. Трохи віддихнувши, встав і пішов в місто. Люди саме несли на базар продавати хто паляниці, хто крашанки в коробці, а хто квас у відрах. Іван як заграв у дудочку, так і пішли всі танцювати. Один чоловік ніс коробку яєць та побив їх, танцюючи, і сам як чортяка облився ними. Ті, що спали, посхвачувались та давай і собі танцювати: хто голий по хаті, хто без штанів, хто без сорочки, а хто без спідниці. Пішло все місто перевертом: і собаки, і свині, і кури, все чисто, що було живе, пустилося танцювати.
Заморився Іван, граючи, і пішов у слободу найматися в робітники. Прийшов, а зустрічає його піп.
— Наймись до мене, добрий чоловіче, в робітники.
— Добре, — каже Іван.
— А що ти візьмеш за рік?
— Та я не дорого візьму: п'ять карбованців.
— Як так, то й так, — каже піп.
Найняв він робітника та на другий день і послав волів пасти.
Погнав Іван волів на сінокос, а сам виліз на стіг і сидить, а воли пасуться. От згадав він про свою дудочку і заграв. Як заграв, а воли зараз і пішли танцювати. Танцюють і танцюють, уже воли чисто знесилились.
Пригонить Іван волів ввечері додому, а вони голодні, ревуть та з загати скубуть гнилу солому і їдять. Сам Іван повечеряв та ліг спати.
На другий день погнав знов волів пасти. Пас, пас, а потім знову заграв, і все пішло танцювати. Дограв до вечора і погнав волів додому голодних і замучених танцями. Дивиться піп на худобу та й каже:
— Де ти їх у чорта пасеш, що вони такі худі та голодні?
От він вирішив самому піти і подивитися, де той Іван їх пасе. На третій день погнав робітник волів пасти, а піп і собі слідом за ним. Пішов та й сів у кущі. Сидить і виглядає, що Іван буде робити. А той знов виліз на стіг та й давай грати. Як пішло все танцювати — воли і всяка тварюка, а далі і піп у кущах. Кущ був густий, і піп як почав по ньому скакати, як почав, та й порвав на собі штани, рясу, сорочку, а косу та бороду чисто вискуб.
Бачить піп, що лихо, та давай кричати, щоб робітник перестав грати. А той грає собі і не чує. А далі зирк у кущі, коли піп скаче як ошпарений, він тоді й перестав грати. Піп вискочив та й бігом додому.
Добіг до села та як чкурнув вулицями. Люди його не пізнали, дивляться, що в нього тільки клапті висять в одежі, а все тіло видно, і давай на нього тюкати.
Він тоді звернув з вулиці, переліз через тин та як гайнув по городах бур'янами, а собаки за ним. Дехто думав, що розбійник, та давай його цькувати собаками. Прибіг піп додому увесь в реп'яхах. Попадя не впізнала та з переляку і каже робітникам:
— Біжіть вигоніть з двору скаженого чоловіка.
Ті побігли з дрючками, аж він до них забалакав. Тоді робітники взнали попа, привели його в хату і давай він попаді розказувати про Івана. Попадя слухає та тільки дивується.
Ввечері пригнав Іван волів, загнав у загін, дав сіна, а сам пішов вечеряти. Увійшов у хату, а піп йому й каже:
— Ану лишень, Іване, заграй попаді коротенької пісні.
А сам узяв та й прив'язав себе до стовпа, котрим була підперта стеля у хаті. Іван сів біля порога і почав грати. Попадя вмостилася на лаві, щоб послухати, як він грає, та як схопиться з лави і давай танцювати. А далі як закрутиться якоїсь панської та й мало їй місця. Де в чорта взялась кішка, вискочила з-під припічка та давай і собі плигати. А піп державсь, державсь руками, а воно його так і сіпає біля стовпа. Сіпало, а далі канат ослаб і давай тоді піп стрибати кругом стовпа на канаті. Стрибав, стрибав та вже аж боки понамулював канатом, а тоді давай кричать Іванові:
— Годі! Перестань! Хай тобі біс!
Іван перестав грати, сховав у пазуху свою дудку та тоді й пішов спати. Піп і каже попаді:
— Давай Івана проженемо завтра, а то він зовсім замучить і нас і наших волів.
Іван брав одежу в сінях та й чув, що піп казав попаді. Уранці встав і пішов прямо до попа та й каже йому:
— Коли ти, попе, задумав мене проганяти, то заплати мені гроші, і я собі піду. Як не даси, то буду грати, поки ви обоє з попадею позамучуєтесь, танцюючи.
Піп почухав потилицю, бачить, що треба-таки платити, вийняв з гаманця гроші і віддав Іванові.
Іван заграв на прощання однієї, поки піп з попадею потомились, аж язики висолопили з рота, та й пішов по білому світу блукати.
