Два брати
Два брати
Казка про двох братів. Старшого брата звали Василь, а молодшого — Михайло. Старший брат був дуже заможний, жив у достатку. Молодший — навпаки. У молодшого брата і дітей було багато і бідували страшно.
Молодший брат ходив по різних заробітках і заледве виживав з сім’єю з дня на день.
Хоч жили брати зовсім недалеко один від одного, проте між собою майже не спілкувалися.
«А навіщо мені йти до бідняка? Він ледве сам виживає, не те, щоб мене ще пригощати», — думав багатий брат.
«А що мені йти до багача, коли він такий жадний, як нещастя?» — думав бідний брат.
Говорили в селі про старшого брата що така скупа душа, аж противно й згадувати.
Йшла люта зима.
Літом ще як-сяк минав день. А зимою — то вже зовсім важко жилося у бідного брата. Не тільки не було що їсти, але й холод мучив сім'ю.
Одного дня зібрався Михайло і пішов з санчатами у ліс.
«Привезу трохи хмизу, щоб було чим хату розігріти, а то дітвора зовсім по замерзає»,— думав по дорозі молодший брат.
Назбирав повні санчата сухого хмизу і рушив додому. Аж тут бачить — у одному невеликому дворі сидять якісь чоловіки і гріються біля вогнища.
«Що це за люди? — подумав собі Михайло. — Підійду я до них та хоч трохи зігріюся, а то вже зовсім замерз».
Підійшов, привітався.
— А що ти, добрий чоловіче, сюди забрів? Що тобі потрібно? — сказав один, що здавався наче старшим.
Михайло розповів про своє горе. Поскаржився, як йому живеться важко. Нема за що дітей одягнути, дров купити, діти мерзнуть голі, голодні…
— Оце дійсно біда, чоловіче добрий, що тобі так важко живеться,— сказав незнайомець. — Бачу я що ти щирий і добросердечний, тож принеси з дому відро, чи якусь посудину та набери собі цього вугілля, то хоч нагрієш хату.
— Що ж! Нехай буде так! — погодився Михайло і побіг додому за відром. «Дивні люди,— подумав Михайло по дорозі. — Це напевно якісь мандрівники або опришки».
Прибіг додому, найшов старе, полатане відро і бігом знову у ліс. Підходить до вогнища, а там замість дванадцяти чоловік сидить тільки один. Узяв цей чоловік якусь лопатку і наклав Михайлові у відро багато розжареного вугілля.
— Неси, небораче, та хоч нагрієш хату,— сказав прощаючись незнайомець і зник.
Вирушив Михайло додому. Одною рукою тягнув санчата, а в другій ніс відро.
— Що це ти за вугілля приніс? — жінка питає, дивлячись у відро. — Воно зовсім холодне, а так блищить.
Подивився Михайло та очам своїм не повірив. А то не вугілля, а чисте золото.
Було вже тепер у Михайла чим дітей годувати та одягати. Побудував собі велику хату, купив корову, поле. Завів господарство і жив собі мирно та спокійно в теплі та ситий.
— Тут щось не те,— почав завидувати старший брат. — Як це може бути,— говорив він,— що Михайло завжди був такий бідний, а тепер раптом розбагатів. — І почав він приходити до брата і випитувати, звідки у нього багатство, від чого він так швидко розбагатів. Ходив доти доки так дістав брата, що Михайло одного разу своєю щирістю і добротою розповів йому усе, як було.
«Дуже добре, що я дізнався про те вугілля. Піду і я у ліс. Та візьму велике відро, щоб чим побільше принести додому того вугілля»,— тішився в душі зависливий і зажерливий брат.
Надворі тріщав мороз.
Переодягнувся багатий брат у старе лахміття, взув на ноги латані чоботи, взяв санчата і відро в руки та щодуху побіг у ліс.
Назбирав на швидку руку повні санчата хмизу і вирушив шукати по дворах вогнище і незнайомців, щоб попросити у них вугілля. Шукати довелось недовго, бо в одному дворі він натрапив на вогнище, навколо якого сиділо дванадцять мужчин і грілися. «Оце мені й треба»,— подумав собі ненажерливий брат. Підійшов до вогнища, привітався.
— Хто ти такий і що тобі потрібно? — запитав сердито один, що був нібито старшим.
Тут багатий брат почав скаржитись, як йому тяжко живеться, що у нього десять малих дітей і всі вони голодні й голі і мерзнуть від холоду.
— Що ж! Якщо в тебе в хаті холодно і діточки мерзнуть, то бери собі у відро вугілля і неси,— сказав сердито чоловік.
Тут багатий брат набрав повне відро вугілля, подякував і швидко додому.
Та тільки встиг занести відро до хати, як тут знялося величезне полум'я. І хата, і все що в ній було — все згоріло. Загорілися і всі будівлі та зерносховища, що були біля хати.
— Оце за те, що він такий був жадний і ненажерливий та висміював бідного брата,— говорили про нього в селі. — Тепер нехай знає, що це значить, коли чоловік бідний.
