Два вовки
Два вовки
Казка про вовків. Був собі вовк та такий уже старий, що ніде вже нічого не вполює. «Піду, — каже, — ляжу на дорогу, може, хто і переїде».
Ліг та й лежить. Коли це біжить молодий вовк.
— Здоров, дядьку!
— Здоров.
— А чого це ви тут лежите?
— Та не в силах уже і їсти здобути. А ти ж хто такий будеш?
— Та я такого-то роду, може, чули?
— Знаю, — каже, — славні були на весь рід; чи і ти ж такий?
— Ех, дядьку, я ще славетніший від них усіх; ось я вам зараз їсти здобуду.
Побіг та прямо на отару. Побачили собаки вовка який хотів накинутись на овець та й за ним, а він навтяки, та й прямо до того місця де лежав старий вовк, добіг, перескочив через нього, а собаки на старого. Ледь – ледь старий вовк утік від собак, тай знову через деякий час прийшов на те місце і ліг на дорогу.
Аж ось біжить другий вовк.
— Чого це ви, дядьку, тут лежите?
— Та таке-то й таке, не здужаю вже і харчів собі дістати та й вирішив загинути.
— От я вас нагодую.
— Та мене вже один нагодував. Ти сам чий будеш?
— Та я такого-то роду.
— Е, ваші всі були лайдаки та злодії.
— Ні, дядьку, я не такий.
Аж ось їде чоловік кобилою і лоша біжить.
— Ідіть же, — каже, — дядьку, та ляжте у рів.
Той пішов, приліг, а вовк молодий як наскочить на лоша, та й погнав його у рів, задавив, і відав старому вовкові .
— Їжте, — каже, — дядьку.
Чоловік кинувся за лошам, а той вовк до кобили, загриз і кобилу і потягнув її у ліс. Старий вовк втік від чоловіка з лошам і зустрів молодого в лісі з кобилою.
— Оце вам, — каже, — дядьку, надовго вам цих харчів хватить.
Та й пішов собі молодий вовк в ліс.
Мораль цієї байки така: «не кожен смілий та відважний хто походить від знатного роду, та не всі боягузи та ледацюги з поганого роду!».
