Дві білки
Дві білки
Казка про дві білки. Жили собі дві білки кожна у своїм дуплі в густому лісі. Обидві були красиві та пушисті, тільки одна з них цілий день трудилася: збирала горішки, гриби, жолуді і все складала у своїй хатинці, в дуплі дерева. А друга зовсім нічого не робила і не збирала їжу, тільки коли їй їсти захочеться тоді назбирає чуть – чуть грибочків чи жолудів щоб попоїсти, а так, цілими днями скакала з однієї гілки на другу, лякала пташок і гралася. І так ціле літо прожила грайлива білка.
А працьовита й дбайлива білка наносила собі в дупло повно всякого добра на зиму. І застелила свою хатинку мохом, пушком і сухим листям щоб було тепло і м'яко перезимувати, і дверцята зробила собі до хатинки своєї, одним словом – господиня.
Так пройшло тепле літо, в одної білки — у праці і турботі, а в другої — весело в забавах.
Минула вже й дощова осінь, і прийшла люта зима. В лісі стало сумно і пусто: ні листячка, ні грибів, ні горішків, ні жолудів. Тільки мороз, вітер і сніг заметали в лісі.
Сидить собі роботяща білка в тепленькому дуплі і ні за що не переживає, ціле літо працювала, щоб зимою спокійно відпочити. І м'яко їй, і тепло, і попоїсти є що.
А другій білці жилося зовсім не так солодко: в дуплі вітер свище, снігом заміта, харчів пусто, так як ціле літо веселилась і жила одним днем. Сидить бідна білка голодна, холодна та уже так змарніла, що одні кістки та шкура.
Тут згадала собі ледаща та замерша до кісток білка, що у неї є сусідка яка ціле літо збирала собі запаси харчів на зиму та й думає: «Піду я до неї та попрошу трохи харчів, а літом їй поверну».
Прийшла вона до сусідки та й стукає в двері:
— Хто там?
— Це твоя сусідка!
— Заходь, — запрошує дбайлива білка і відчиняє двері.
Як поглянула на нещасну, збідовану від холоду та голоду сусідку, і дуже шкода їй стало.
— Прошу, присідай, якраз я обід приготувала! Чим хата багата тим і рада… Зігрійся трохи в мосі, а я дам тобі ще горішків і жолудів… Бери їжу на здоров’ячко. Та й разом зі мною живи, мені і так скучно одній.
Засоромлена білка каже:
— Але ж я не заслужила на таку доброту; я ціле літо — прогуляла.
— Нічого, — каже друга, — тепер ти також будеш дбайлива як я, бо знаєш тепер, що без праці немає добра! Будемо разом працювати і добра наживати.
Лінива сусідка з радості обцілувала свою добру подружку. І відтоді жили білки разом. А ліниву білку життя навчило працювати літом для того щоб перезимувати в теплі і ситою.
