Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Двоє братів і сорок розбійників

Двоє братів і сорок розбійників

   Були собі на світі два брати: один бідний, а другий багатий. У багатого всього вдосталь — і поля, і худоби, а в бідного того поля — на заячий скік, а діток купа.

   От не стало у бідного хліба. Бідував він, бідував, терпів, терпів; діти плачуть, їсти просять. Узяв він торбинку та й пішов до багатого брата просити хліба.

— Дай, — каже, — братику, хоч трохи борошна чи якого зерна. Нема чого їсти, діти з голоду плачуть.

— Еге, — каже багатий брат, — чого б це я мав тобі дурно хліб давати? На всіх попрошайок не настачишся!

— Та я тобі відроблю, — каже бідний.

— Що ж, — каже брат, — от піди до лісу та нарубай дров, я вже дам тобі трохи хліба.

   Мусив бідний згодитись. «Хай вже до вечора діти поплачуть,— думав, — а ввечері я хліба принесу».

Взяв у брата сокиру та й пішов у ліс.

   Ішов, ішов лісом та й зайшов до дикого урвища. Коли це чує — коні тупотять, хтось лісом їде. «Хто його знає, що то за люди?» — та й поліз на дерево і заховався там.

   Дивиться — виїжджають на галявинку сорок чоловік та всі із зброєю. Під’їхали до урвища. Коли це бачить він — в урвищі якісь дверці непомітні. От підійшли вони до тих дверець, старший і каже:

— Двері, відімкніться! — двері й відімкнулися, й вони пішли туди, в гору.

   Почекав бідний чоловік якийсь час, коли це виходять вони знов і сідають на коней.

Ото, як усі посідали, останній вийшов з дверей і каже:

— Двері, замкніться! — і двері замкнулися, а вони поїхали.

   От, як не стало їх видно, чоловік із дерева зліз та до дверей. Підійшов і каже:

— Двері, відімкніться!

   Двері й відчинилися. Увійшов він у печеру. А там так гарно всередині, мов у палаці. Стіни муровані, попід стінами лави, килимами вкриті, на стінах різна зброя розвішана — шаблі та ятагани, та все золотом та самоцвітами прикрашені. А біля печі засіки, білими скатерками понакривані.

   Ходить чоловік, дивується. «Е, — думає, — це ж тут розбійники живуть!» Підійшов він до тих засік, розкрив одну — а там мідні гроші, розкрив другу — там срібні гроші, розкрив третю — там золоті гроші!

— Наберу собі в торбинку золота, — каже чоловік, — тут його такого, що й не знати буде!

   От набрав він золота повну торбинку та й ходу з печери. Вийшов і каже:

— Двері, замкніться! — вони й замкнулися.

Пішов він тоді, дровець нарубав, приносить до брата.

— На, — каже, — брате, дрова та сокиру!

— Давай же твою торбинку, — каже брат, — насиплю тобі борошна трохи.

— Та вже без твого борошна обійдуся!

   І пішов додому. Багатий дивується, — з чого це він загордився, що вже й від борошна відмовляється?

   А бідний пішов купив хліба, сала, різних наїдків і приніс додому. Діти радіють, їдять, а жінка питає:

— Де це ти, чоловіче, стільки грошей дістав?

Він їй і розповів про все.

От невдовзі після того каже чоловік жінці:

— Купимо пару волів, та візьму я грошей і поїду у Крим. Привезу солі, риби, ще дечого куплю, то й житимем в достатку.

   Ото так і зробили. Поїхав чоловік, а жінка зосталася з дітьми.

   А багатий брат все дивується — де бідний гроші взяв, що воли купив та у Крим поїхав?

Йому б радіти за бідного брата, а його тільки завидки беруть.

   Повертається бідний брат з Криму, приганяє дванадцять пар волів: шість возів солі та шість риби. Продав сіль та рибу, накупив жінці й дітям усього, що треба, — живуть, не тужать. От настало свято, бідний брат і каже жінці:

— Покличмо, жінко, брата мого до себе в гості, може, він не погордує тепер нами. Бо відколи я женився, не був у мене брат і за порогом, не то у гостях.

   Покликали вони брата. А він хоч і заздрить, і злоститься, та думає собі: «Піду до них, може, хоч дізнаюся, з чого це вони так забагатіли?»

Прийшов, посідали за стіл. Багатий і каже:

— Скажи мені, будь ласка, брате, як ти забагатів?

— Е, — каже бідний, — то мені вже так пощастило. Ото як пішов я тоді до лісу по дрова, то надибав на печеру, де живуть розбійники.

   Я туди зайшов, а там грошей аж три засіки: одна засіка з мідними грішми, друга з срібними, третя з золотими. То я трохи золота набрав у торбинку, бо в них його стільки, що вони з того не збідніють. А я з того золота й забагатів.

Багатий брат і питає:

— А скажи мені, братику, де ж ота печера?

Та невже ж отак вільно туди ввійти можна?

Брат йому й каже:

— Чи знаєш ти, брате, таке урвище серед лісу? В тому урвищі й двері тої печери;

— А як ти відчинив?

— А так, — каже брат. — Я сказав: «Двері, відчиніться!» — то вони відчинилися. А як сказав: «Двері, замкніться!» — то вони й зачинились.

   Ото погулявши, побалакавши, розпрощалися. Пішов багатий брат додому. Цілу ніч не спав, усе мішки збирав та готував вози, а зранку запріг дванадцять пар волів і поїхав у ліс, щоб усе разом забрати.

   Приїхав він туди, де брат казав, — аж воно так і є все: урвище, і двері в ньому, і нікого ніде нема. От він позавертав воли, пішов до дверей і каже:

— Двері, одчиніться!

   Двері відчинилися. Увійшов він до печери і не знав: на що дивитися та що брати?    Кинувся зразу до грошей, насипав їх повні мішки: шість мішків мідних грошей, та шість мішків срібних, та шість золотих. Повиносив з печери, поклав на вози, а сам думає: «Заберу ще й оту зброю коштовну, золотом та самоцвітами прикрашену!»

   Вбіг знову до печери, став на лавку та й схопився за одну шаблю, щоб із стіни зняти. Коли це — грюк! — двері зачинилися, і він зостався в печері. Кинувся до дверей, каже:

— Двері, одчиніться! Двері, одчиніться!

   А двері не відчиняються. Почав він тою шаблею двері рубати — не бере! Хоч плач, хоч кричи — нічого не помагає…

   Минув день, настав вечір. Приїхали до печери сорок розбійників. Дивляться — стоять дванадцять пар волів, на возах мішки з грішми.

— Гей, браття, — отаман каже, — хтось у нас у печері хазяйнує! Ану, двері, відчиніться!

   Двері відкрились, вони — туди. Побачили багатія – ненажеру і зарубали його. Так і пропав багатий брат. А бідний брат з жінкою та дітками живуть собі й досі у щасті і достатку.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар