Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Двоє з торби

Двоє з торби

   Жили собі дід та баба, і були вони дуже бідні. От чоловік пішов і роздобув десь мішок зерна та й каже бабі:

— Піду у млин зерно молоти.

   Та й пішов. Поніс у млин зерно та й залишив там. Аж ось розходився сильний вітер. Поламав ступи і млин розвалився, і розвіяв все борошно. Прийшов дід за борошном, побачив, що таке лихо, та й вернувся до жінки за порадою, що ж робити. Вирішили проситися у Вітра.

Пішов дід до Вітра, знайшов його та й каже:

— Коли ти моє борошно розсипав, то тепер скажи, що робити, що тепер я із бабою їсти буду.

Вітер і каже:

— Не журися, діду! Ось на тобі барило, та тільки як вийдеш у поле, так не кажи «барило, барило, розкладися», бо буде тобі велике горе. А як прийдеш додому, тоді й скажи, буде в тебе все тоді.

   Вийшов дід від Вітру та й думає: «Навіщо він дав мені це барило? Який мені з нього толк?

А давай скажу «барило, барило, розкладися».

   Сказав. Барило взяло та й розклалось. Як розкладалося барило дід аж перелякався: стала перед дідом гарна хатка з подвір’ям і ставком. Дід зрадів та й швидше: «Барило, барило, зберися». Барило склалося. Він узяв його на плечі та й пішов далі.

   Іде та й іде, надворі вже вечоріє, а додому ще далеко. Дивиться, коли стоїть хата маленька, заходить туди, коли там живе сама баба. Він попросився до неї переночувати. Баба його пустила. Стали лягати спати коли він і каже:

— Оце ж, бабусю, я кладу барило, так ви ж не кажіть «барило, барило, розкладися», а то буде вам велике горе.

— Та навіщо б я його займала?! Кладіть.

   Приліг той чоловік та й заснув. Баба прислухалася, що він спить, нишком підійшла до барила та й каже:

— Барило, барило, розкладися!

   Барило розклалось, і перед нею зробилась та сама хата, що і перед дідом.

— Ага, — каже баба, — почикай, я тебе обдурю.

   Сказала вона тому барилові зібратись, взяла та й заховала його у свою скриню, а замість нього поклала своє барило.

   От вранці встав дід, взяв своє барило та й пішов додому. Приходить додому та й каже:

— Ану, жінко, йди скликай сусідів дивитись на диво.

— Та яке ж там диво? — жінка каже. — Може, з того нічого й не буде, а ти кажеш скликати.

— Та кажу ж тобі — скликай, бо я ходив до Вітра проситись, так Вітер мені дав таке барило, що як скажу я йому розкластись, то ми будемо найбагатші.

   Пішла жінка поскликала сусідів. Насходилось повна хата. От чоловік тоді і каже:

— Барило, барило, розкладися! Барило не розкладається. Він знову:

— Барило, барило, розкладися!

   Не розкладається. Він втретє — і знов нічого. Здивувався чоловік: «Що за чудина! Ошукав мене Вітер. Піду знову до нього».

Пішов, найшов Вітра та й каже:

— Що ж ти мене ошукав: дав таке барило, що з його нічого не виходить. Давай мені що-небудь таке, щоб було мені з чого жити.

Вітер і каже:

— Та й дурний же ти, діду. Я ж тобі казав, як вийдеш в поле, то не кажи: «Барило, барило, розкладися».

— Ну, добре, — каже Вітер, — на тобі шматок полотна, тільки знову, як вийдеш у поле, не кажи: «Шматок, шматок, розкладися». А скажеш тоді, як прийдеш додому.

— Та ні, — каже дід, — цей раз вже не скажу.

   Взяв той шматок та й пішов додому. Вийшов у поле та й думає:

 «А дай лишень скажу «шматок, шматок, розкладися»,— що воно з того получиться ?»

   Сказав «шматок, шматок, розкладися». Як тільки він це сказав, перед ним стали всякі лавки з всяким добром. Дід зрадів:

— Оце буде диво сусідам! Як прийду додому, так ще більше наскликаю, чим вчора.

   Звелів він тому шматкові скластися, взяв під плече та й пішов додому.

Іде-іде, вже стало сонце заходити, а додому ще далеко.

    «Що це, — думає дід, — за оказія така. Не хотілось мені заходити ночувати з шматком полотна, а прийдеться».

   Змушений дід знову заходити до тієї баби ночувати. Увійшов до хати та й каже:

— Оце, бабусю, як я ляжу спати, то ви не кажіть «шматок, шматок, розкладися».

— Та нащо б я це казала.

   Тільки чоловік заснув, а баба до шматка та й каже тихенько:

— Шматок, шматок, розкладися!

   Тільки та баба сказала, як перед нею стали багаті лавки з усяким добром. Каже баба:

— Знов я тебе ошукаю, чоловіче!

   Сказала тому шматкові скластися, заховала його мерщій в скриню, а натомість поклала свій.

   Вранці встав дід, взяв свій шматок та й пішов додому. Прийшов, а баба вже й не радіє тому, що приніс від Вітру шматок полотна, думає, що знову буде таке, як з барилом. А чоловік їй велить йти скликати сусідів знову.

   Баба довго не хотіла, а потім таки пішла, покликала сусідів, посходились люди в хату і чекають, що буде. А чоловік виніс шматок полотна та й каже:

— Ану, дивіться, що воно буде, як скажу «шматок, шматок, розкладися».

   Сказав він раз — лежить шматок, сказав удруге — лежить шматок.

— Тьфу ти, — каже дід, — і що воно за чудасія, що Вітер мене дурить та й дурить. Піду ще раз до Вітра.

Пішов у поле, знайшов Вітер та й каже:

— Дав ти мені барило, дав ти мені шматок полотна, а нічого й досі в мене немає, який був бідний, такий і залишився. Тільки жінка ще сильніше лає, що пропав наш клунок борошна.

— Ну, нічого, — каже Вітер, — я твоєму горю поможу. На тобі цю корову, тільки як йтимеш додому, то не кажи «корово, корово, розкладися», і не заходь до тієї баби ночувати, як в попередні рази.

— Е, ні, — каже дід. — Вже точноі не зайду цим разом ночувати до баби, поведу корову прямо додому.

Вивів корову у поле та й каже:

— Навіщо він дав мені цю корову?! Годувати в мене нічим, що я з нею буду робити? А ну тільки скажу «корово, корово, розкладися».

   Не встиг він це сказати, як перед ним розклався панський двір з розкішними хоромами.

— Оце то так, — каже дід, — зроблюся я паном. Таки Вітер не збрехав!

Звелів він тій корові скластись, та йде далі.

   Іде – іде, а надворі вже й ніч наступає, а хати того чоловіка ще й не видно. Думає:

    «Що ж його робити? Зайти до баби ночувати, так коли б знову не ошукала. Йти додому — боюся, щоб часом не напали розбійники та й не забрали корову. Мабуть, таки зайду до баби та заночую».

   Зайшов до баби в двір, прив'язав корову до ясел, де стоїть і бабина корова, а сам пішов у хату до баби проситись переночувати та й каже:

— Бабо, поставив я коло ясел корову, так ви не йдіть де неї і не кажіть «корово, корово, розкладися».

— Та ні, — каже баба, — навіщо б я таке казала.

   Приліг дід спати. Тільки він заснув, а баба нишком вийшла з хати та й каже:

— Корово, корово, розкладися!

   Корова розклалась. Гляне баба — аж перед нею стоїть панський будинок. Баба зраділа та мерщій сказала корові скластись. Відв'язала ту корову, відвела в свою загороду та й заховала, а свою корову такої ж масті поставила до ясел. Ввійшла нишком в хату та й лягла собі спати.

Прокинувся чоловік вранці, дивиться: баба ще спить.

   «Ну, — думає, — не ходила ще баба до корови. Піду ж я мерщій заберу її та буду йти додому». Взяв корову та й біжить додому.

 «Аж це, — думає, — здивую всіх сусідів». Прийшов він додому та мерщій до жінки гукає:

— А йди, жінко, скликай сусідів, нехай подивляться, чим мені Вітер заплатив за клунок борошна.

   Жінка сердиться та кричить на його, що він і сам нічого не робить, і їй заважає. А він все-таки впросив її скликати сусідів.

   Скликала жінка сусідів, насходилась повна хата. Як посходились люди, тоді той чоловік ввів корову та й каже:

— Корово, корово, розкладися!

Сказав він раз, сказав вдруге — стоїть корова, як і була.

— Ні, видно таки Вітер хоче мене ошукати,— каже дід. Відвів ту корову в загороду та й зажурився: «Що ж робити?

   Корова є — годувати нічим. Піду знову до Вітра». Пішов він у поле, найшов Вітер та й каже:

— Ну, це вже як хоч, а я буду тебе сварити.

— О таке! — каже Вітер. — Хіба я тобі й досі не заплатив за той клунок борошна?

— Та чим же ти мені заплатив? — каже дід. — Барилом чи шматком полотна? Усе те, що ти мені казав — брехня.

— Ну, — каже Вітер, — це останній раз даю тобі торбу. Щоб ти до мене більше не приходив. Бери цю торбу, та як вийдеш у поле, то не кажи, що «двоє з торби», бо буде тобі велике горе.

— Та цур йому! Я на неї і дивитись не буду, поки додому не донесу.

Взяв він торбу та й пішов додому. Вийшов у поле та й каже:

 — А дай лишень я скажу «двоє з торби.

   Не вспів він сказати, як з торби вискочило якихось два чоловіки і почали його бити. Як дід не кричав, як не просив їх — не перестають вони його бити. От він і думає:

«А давай я гукну «двоє в торбу». Чи не послухають мене?»

   Тільки сказав, як ті два вскочили в торбу. Взяв він тоді ту торбу та й пішов додому.

   Як чоловік не спішив, щоб завидна додому дійти — не вдалось. Прийшлось знов заходити до баби ночувати. Зайшов він до баби в хату та й каже:

— Це, бабо, я ще раз у вас переночую. Сам я ляжу коло пічки, а торба моя нехай висить тут на кілочку.

— Про мене, — каже баба, — нехай там і висить.

— Тільки ви вже, бабо, цієї торби не займайте, не кажіть: «двоє з торби».

— Та навіщо мені таке казати?

   Полягали вони спати. Чоловік заснув, а баба почула, що він спить, та встала тихесенько та мерщій до торби і каже:

— Двоє з торби!

   Не встигла вона це сказати, як вискочило два з торби та й почали тій бабі боки наминати. Як та баба не просила, щоб вони перестали її бити — не слухають. Баба вже й кричала б, та боїться, щоб дід не почув, а вони все її б'ють та вимагають, щоб вона повернула все те, що забрала в того чоловіка.

   І божиться баба, і хреститься, що не брала, а вони як давай ще сильніше бити!

Думає баба: «Ну що ж, признаюсь».

   Пішла принесла їм шматок полотна, барило, корову привела, а вони все б'ють та б'ють. Баба стогнала, а то давай вже кричати. Як стала кричати, то й збудила чоловіка. Він як схватився, аж дивиться: двоє з торби б'ють бабу. Глядь — коли тут і корова його стоїть, і барило, і шматок полотна — все, що Вітер йому давав.

Він тоді як крикне:

— Двоє в торбу!

   Вскочили вони в торбу. Взяв чоловік торбу на плечі, забрав те полотно, барило, корову, що Вітер йому дав, та й пішов додому.

   Прийшов додому та й пішов сам сусідів скликати. Зійшлось сусідів повен двір. Тоді він і каже:

— Ану, барило, розкладися!

   Як розклалось те барило, як стала перед людьми багата хата. Дивуються сусіди та завидують. А чоловік далі каже.

— Шматок, шматок, розкладися!

   Як розклався той шматок, так і понабиралися десь лавки з усяким добром.

А як сказав:

— Корово, корово, розкладися! — Так і стали панські хороми.

   У людей очі так і розбігаються. Як заметушилися люди та давай тягти в кишені, хто що попав.

Бачить дід, що до добра не йде, та й каже:

Два з торби!

   Вискочили з торби два парубки, як стали сусідів розганяти та набране відбирати. Били всіх сусідів, скільки хотіли, а цей чоловік стоїть та тільки сміється. Потім і каже:

— Двоє в торбу!

Заскочили ті два у торбу, а сусіди порозбігалися, хто куди міг.

— Ну, — каже, — жінко! Ходив до Вітра просити та й випросив. Поживемо тепер і ми так, як хотіли!

І стали вони жити поживати та й добра наживати.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар