Гай – Гай
Гай – Гай
Казка про чорта. Жив собі бідний чоловік. Мав одного сина — красивого й робітного хлопця. І чоловік любив працювати. Але бідність не могли осилити і жили у скруті.
— Гей, батьку, хватить!.. Піду я у світ і будете бачити, що знайду ліпшу долю.
— Добре, сину, йди.
І хлопець зібрався в далеку дорогу. Батько провів його аж поза село. А там починався великий лісище.
Попрощався чоловік із сином і тяжко зітхнув:
— Та чи побачу ще тебе? Гай – гай!
Як вимовив це слово, з'явився коло нього якийсь чоловік. Чорний, чорний і страшний! Каже:
— Я тут!
— А ми не кликали тебе, — сказав батько хлопця.
— Я не глухий, чув, як ти вигукнув: Гай – гай!
— То зі своїм сином я прощався, гай – гай, кажу, чи побачу я ще тебе, сину, за свого життя?
— Пробач, — говорить на те чорний, — сталася помилка. Але щоб знав: я керівник усіх нечистих сил і звуть мене Гай – гай. Коли ти вимовив це слово, я подумав, що ти мене кличеш.
І хоче йти геть. Та повернувся і спитав бідного:
— А куди ти виряджаєш сина, що аж сюди прийшов з ним прощатися?
— Йде у світ служити, бо вдома така скрута, що далі не можемо дати собі ради.
— А чи пустиш сина служити до мене? Тяжкої роботи він мати не буде, але біду відігнати можу: можете забагатіти.
Батько налякався: до проводиря нечистої сили відпустити єдиного сина? Але тут сам хлопець втрутився у бесіду:
— Я, тату, беруся!
Гай – гай поплескав його по плечу:
— Такого мені легіня і треба! Я зроблю з нього царя! А ти, старий, щоб не знав біди, візьми оці гроші, — і дав біднякові мішок золота.
Чорний із хлопцем за хвилину зник. А чоловік, зажурений, вернувся додому. Та чого сумувати: жити вже є з чого, з голоду не помре!
А що сталося із сином? Гай – гай поніс його в далекий незнайомий край. Завів хлопця до свого палацу і наказує:
— Тут і будеш жити. Я ж говорив, що в мене не тяжка робота. Будеш собі в кімнаті сидіти і, що забагнеш, їсти й пити. Але виходити не смій; ні митися, ні стригтися, ні голитися тобі не дозволяю. Якщо витримаєш рік, по твоїй заслузі тобі заплачу. Чи пристаєш?
— Пристаю.
Гай – гай замкнув двері, і хлопець зостався в кімнаті один.
Так перебув рік. За той час обріс, став дуже брудним. З'явився Гай – гай.
— Вірно ти служив. Можемо з тобою і розрахуватися. Але я просив би зостатися ще на один рік
— Та добре, зостануся, — погодився хлопець.
Витерпів і другий рік. Тоді Гай – гай вмовив його, щоб побув і третій.
Так хлопець три роки жив у нечистоті. Зробився з нього здоровий хлопчище, тільки страшно цуравий і такий нечистий, що аж почорнів.
— Такого слугу, — каже дідько, — я іще не мав.
Тому не хочу тобі заплатити звичайною платою. Маю дяку тебе оженити. Даєш свою згоду?
— Та добре би й це діло зробити. Лиш хто піде за мене — такого немитого і зарослого?
— То не твоя жура. Ти візьмеш царівну і станеш багачем. Але, коли будеш уже сам собі паном, даси мені три задачі, які би я не міг виконати. Інакше пропадете — і ти і твоя жінка!
— Нехай буде!
Нечистий з радості аж підскочив:
— Тоді готуйся. Йдемо сватати.
— Неодягнений, нечистий?
— Так, слухай мене…
Сіли у бричку і вирушили в путь. Стали перед високими царськими палатами. Гай – гай у сріблі – злоті пішов до царя. Привітався й каже:
— У мене є син. Я прийшов за нього сватати царівну!
А в царя на відданні були аж три доньки.
— Я дуже радий, — сказав сватачеві. — Але таке вже оце діло, хай кожна з дівчат відповість, любить чи не любить того легіня.
Цар закликав дочок і розповів, що прийшов сватач.
— А де молодий? — питають дівчата.
— Там, у бричці. Йдіть і подивіться…
Наперед вибігла старша. Заглянула у бричку, а там сидить хлопчище — страшний, волохатий, одягнений у лахміття.
Повернулася до палацу й каже:
— Я його не хочу.
Побігла середуща, але і їй не сподобався.
— Бачиш, — каже цар, — твого сина не хочуть дівчата.
— А може, ще полюбиться третій?
— Хай іде, погляне, бо я своїх дочок силою не буду віддавати.
Побігла й наймолодша. Хлопець сидить у бричці вже якийсь засмучений. Оглянула його з одного боку, з другого… «Хлопець ніби порядний, тільки би помити!» — подумала про себе. Повернулася до батька і сказала:
— Хороший молодий, мені подобається.
— Ну, бачиш, — засміявся до царя Гай – гай, — будемо сватами.
Сіли за гостину й домовилися, коли буде весілля.
Гай – гай швидко відкланявся і повернувся з хлопцем до свого палацу. А вдома говорить:
— Наймолодша із царевих дочок засватана за тебе.
Подобається?
— Так!..
— Тепер три дні будеш лиш купатися.
Коли хлопець вийшов з триденної купелі, став такий красивий леґінь, що любо було глянути на нього.
А як убрався у парадне вбрання, всі почали казати, що такого хлопця пошукати ще треба!
— Тепер можемо їхати до царя на весілля.
Повели з собою і музикантів, покликали поважних гостей. Словом, з'явилися в царя з великою громадою.
А старшим царевим донькам не терпиться глянути у бричку. «Ану, який? — думають собі про нареченого. — Хоч посміються усі з нього!» Відхилились дверці, й вийшов такий леґінь, що старша аж зомліла. А середуща нараз схопилася за голову: від такого красеня відмовилася! Під вечір з жалю скочила у воду і втопилася. А за середущою і старша…
— Ну, — шепоче хлопцеві нечистий, — дві душі вже мої — це й твоя заслуга! Тепер сподіваюся, що скоро і третя — твоя наречена, дістанеться мені.
Але хлопець тільки засміявся. Думає собі: «Пропав би ти, дияволе, я ж тобі знайду такі задачі, що голову на них поламаєш!»
Смуток оселився у царських палатах: дві доньки загинули. Цар хилиться край столу, сльози течуть з очей. Але весілля треба вже справляти, коли почалося. А як відгуляли, Гай – гай посадив молодих у бричку і відвіз до себе.
— Ну, — говорить хлопцеві, — живи з жінкою в палаці — держава твоя! А через три роки я прийду.
За той час придумай такі три доручення, які б я не зміг виконати.
І зник просто на місці.
Наш хлопець почав царювати. Добре йому велося. Та час швидко минав. Скінчилися три роки, і Гай – гай — як з неба впав:
— Ну, легіню, час: давай таку задачу, щоб мені була не під силу.
Хлопець вигадав: за одну ніч нечистий має поставити палац з чистого срібла – золота, а щоб до палацу вів кришталевий міст із височезними стовпами і на тих стовпах золоті пташки співали.
Гай – гай пропав… А хлопець веселий, що вигадав нездійсниму річ. Але дружині не сказав нічого, яку домовленість має із нечистим.
Зранку повставали і не впізнають, де вони знаходяться: замість старого палацу — золота палата, а від неї до царського двору веде чудовий кришталевий міст з високими стовпами, і на стовпах пташки золоті співають.
Не знає хлопець — чи радіти, чи журитися.
А пропасний знову перед ним:
— Початок є! Нічого ти не виграв. Давай другу роботу.
Хлопець уже сердито:
— Всі гори у державі за одну ніч мусиш розрівняти, з них золото, срібло і каміння зносити сюди в купу! А на тому місці, де стояли гори, має зеленітися засіяне поле!
— Ще тяжча задача, — сміється Гай – гай.— Та не біда, щось будемо робити.
Рано встають і бачать: гори десь пропали, навколо палацу лежать купи золота, срібла і каміння… На тому ж місці, де стояли гори, зеленіє поле.
Тепер хлопець злякався. Нечистий виконав такі тяжкі задачі! Вже лиш одна зосталася.
— Що з тобою? — стривожилася жінка. — Така краса сталася, а ти не радієш!
Він розповів про свою угоду із Гай – гаєм…
— Зосталася остання задача. Якщо і ту виконає, нам буде кінець!
Жінка подумала і каже:
— Знаєш що? Сховайся. А як прийде сюди Гай – гай, я з ним поговорю!
З'явився нечистий:
— Де молодий цар?
— Він чогось задуманий, пішов на прогулянку. До вечора, може, й не повернеться. Якщо вам щось треба, скажіть, я зроблю.
— Дай нову роботу — мушу її зробити ще сьогодні.
— А моя задача буде правоплатна?
— Це однаково…
І молода жінка, вже недовго думаючи, вирвала свій кучерявий волос:
— Бачите цей волосок? Треба його вирівняти.
Мусить бути прямий, як стріла!
Гай – гай засміявся. Взяв волос за два кінці й легенько натяг:
— Готова робота. Твій волос прямий!
— Ану пустіть його!
Пустив, а волос ще більше скрутився.
— Треба, щоб став рівний!
Гай – гай пробував всяко. Як добре намучився, вдарив себе рукою по чолі і каже:
— Та я ж бачив, як ковалі залізо нагрівають, а тоді вирівнюють!
І всунув волос у вогонь. А той лиш зашкварчав.
— Такий ти силач?! — сміється з нього жінка. — Тоненький волосок — і той не зміг вирівняти.
Забирайся з хати!
Гай – гай, як побачив, що втратив діло, вдарив собою об землю й розсипався на порох. І в цей час воскресли ті сестри, що втопилися.
— Ну, ходи сюди, — покликала жінка чоловіка. — Третя задача пішла в нашу користь. І запам'ятай: прислів'я про жінок, що в них довге волосся, а короткий розум, — неправильно вигадане.
І відтоді добре жили.
Старші сестри також віддалися, і всі живуть собі щасливо.
На вербі дзвінчик, нашій казці кінчик.
