Хлопець який продав чортові свою шкіру
Хлопець який продав чортові свою шкіру
Був один чоловік дуже бідний і не мав з чого жити, лиш ходив собі на заробітки. Аж одного разу прийшов до нього чорт і каже:
— Чоловіче, продай мені свою шкіру, а я тобі дам багато грошей, і будеш мати з чого жити.
Але той чоловік каже:
— А що ж я вартий без шкіри? Я ж би жив? Ні!
Каже чорт:
— Я не хочу з тебе живого шкіру здіймати, але аж тоді, як ти умреш.
І пішов чорт, приносить йому мішок грошей, і каже:
— На тобі, чоловіче, гроші, щоб нікому їх не зичив, лиш на свою потрібність їх повертай. А знов ще тобі скажу: якщо схочеш кому позичити, то щоб не брав у нього проценту, лиш аби тебе вартував тої ночі, як тебе поховають.
І пішов чорт до свого пекла. Але по кількох роках, ще той чоловік прожив, може, зо двадцять літ, приходить до нього сусід та й каже:
— Куме, що то значить, що ви із замолоду були бідні, а тепер прийшли до господарства?
— От, дав мені Бог щастя.
Той сусід-багач каже:
— Куме, позич мені двісті срібних, а я тобі не забавлю і віддам з процентом.
А той чоловік каже:
— Куме, я у вас проценту не хочу; лиш аби мене тої ночі вартували, як мене поховають.
І позичив кумові гроші.
Той багач за два чи за три місяці гроші приносить. А той Іван, що був колись бідний, ще прожив щось два чи три роки і умер. Той багач, що має його вартувати, пішов до церкви та й посвятив собі одежу і косу. Тут уже по погребі іде на варту. Та й став собі в головах, обчеркнувся косою навколо себе і стоїть. Тут уже десь буде коло опівночі, слухає: а то такий вихор звіявся, що аж земля трясеться. Дивиться, а то біжить чорт, ввертівся і знайшов гріб, зачинає відграбувати. Відклав землю з ями і витяг мертвого наверх, відкрив труну та й потолочив мертвого, і зняв з нього шкіру. Сховав кості, поскидав у деревище, пустив у яму і заграбує гріб. А той вартівник узяв шкіру на косу і тримає на плечах. Чорт як засипав яму, і ввертівся за шкірою. Дивиться, а той вартівник тримає шкіру на плечах. І каже йому чорт:
— Верни шкіру, нащо узяв?
А той вартівник каже:
— А нащо ти з ями брав?
— Бо мені треба, — каже чорт.
— Коли тобі треба, то і я хочу знати, нащо тобі треба.
Чорт так просить і просить, вже і обіцяє велику суму грошей, а вартівник таки не хоче повернути. А чорт не може до нього приступити, бо на нім було все свячене.
Чорт каже:
— Чоловіче! Ти хочеш знати, нащо я узяв? То зараз будеш бачити, лиш дай сюди шкіру і зараз виграєш чотири воли.
Дав вартівник чортові шкіру. І дивиться той чоловік, а з чорта зробився чоловік – затяг шкіру на себе і каже:
— А на кого я тепер подібний?
— На того, що умер. Каже йому чорт:
— Ходи ж тепер зі мною, підемо у село.
Ідуть двоє селом, а коло корчми стоять чотири багачі. Один багач каже:
— Куме! Та ви нічого не бачили?
— Що?
— Та пішов Іван, той, що його соьгодні поховали.
— Що говориш, куме?
— А правда, пішов.
Чорт каже до вартівника:
— Чуєш? Той, що забожився, то уже мій!
Чорт пішов трохи далі і повернувся назад, та й каже вартівникові:
— Ти стань трохи ззаду, а я іду вперед.
І знов іде коло корчми. Поминув тих багачів і пішов на то обійстя, де умер той чоловік. А той вартівник підслухав, що ті багачі собі бесідували. Прийшов до них, а вони йому кажуть, що виділи Івана. Він каже:
— Що ви говорите? Де ви виділи, аби мертвець ходив?
— Але бігме, куме, тепер пішов на своє обійстя.
— Ану, куме, закладімся, — каже вартівник. — Що мені дасте, що то не Іван?
— Як то, куме, не Іван, то я тобі даю зараз чотири воли.
І заложилися, а другий багач перетяв їм руки, і пішли на його обійстя. Прийшли та й дивляться. А той чорт ходить по дворі. Багач каже:
— А що, не Іван?
— Ні, куме, то не є Іван.
— Але, куме, то бігме Іван.
А півень: «Кукуріку! » А то як звіється вихор, що аж трохи дах з хати не зірвало.
— А що, куме, — каже вартівник, — Іван?
— Ні, куме, правда, що не Іван.
Пішов додому і пригнав воли тому вартівникові аж додому, до нього.
В цій казочці є для всіх нас наука, аби Бога надармо не взивати і щоб душу невинну не загараздити чортові.
