Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Хлопець який продав чортові свою шкіру

Хлопець який продав чортові свою шкіру

   Був один чоловік дуже бідний і не мав з чого жити, лиш ходив собі на заробітки. Аж одного разу прийшов до нього чорт і каже:    

— Чоловіче, продай мені свою шкіру, а я тобі дам багато грошей, і будеш мати з чого жити.

Але той чоловік каже:

— А що ж я вартий без шкіри? Я ж би жив? Ні!

Каже чорт:

— Я не хочу з тебе живого шкіру здіймати, але аж тоді, як ти умреш.

І пішов чорт, приносить йому мішок грошей, і каже:

— На тобі, чоловіче, гроші, щоб нікому їх не зичив, лиш на свою потрібність їх повертай. А знов ще тобі скажу: якщо схочеш кому позичити, то щоб не брав у нього проценту, лиш аби тебе вартував тої ночі, як тебе поховають.

   І пішов чорт до свого пекла. Але по кількох роках, ще той чоловік прожив, може, зо двадцять літ, прихо­дить до нього сусід та й каже:

— Куме, що то значить, що ви із замолоду були бідні, а тепер прийшли до господарства?

— От, дав мені Бог щастя.

Той сусід-багач каже:

— Куме, позич мені двісті срібних, а я тобі не забавлю і віддам з процентом.

А той чоловік каже:

— Куме, я у вас проценту не хочу; лиш аби мене тої ночі вартували, як мене поховають.

І позичив кумові гроші.

   Той багач за два чи за три місяці гроші приносить. А той Іван, що був колись бідний, ще прожив щось два чи три роки і умер. Той багач, що має його вартувати, пішов до церкви та й посвятив собі одежу і косу. Тут уже по погребі іде на варту. Та й став собі в головах, обчеркнувся косою навколо себе і стоїть. Тут уже десь буде коло опівночі, слухає: а то такий вихор звіявся, що аж земля трясеться. Дивиться, а то біжить чорт, ввертівся і знайшов гріб, зачинає відграбувати. Відклав землю з ями і витяг мертвого наверх, відкрив труну та й потолочив мертвого, і зняв з нього шкіру. Сховав кості, поскидав у деревище, пустив у яму і заграбує гріб. А той вартівник узяв шкіру на косу і тримає на плечах. Чорт як засипав яму, і ввертівся за шкірою. Дивиться, а той вартівник тримає шкіру на плечах. І каже йому чорт:

— Верни шкіру, нащо узяв?

А той вартівник каже:

— А нащо ти з ями брав?

— Бо мені треба, — каже чорт.

— Коли тобі треба, то і я хочу знати, нащо тобі треба.

   Чорт так просить і просить, вже і обіцяє велику суму грошей, а вартівник таки не хоче повернути. А чорт не може до нього приступити, бо на нім було все свячене.

Чорт каже:

— Чоловіче! Ти хочеш знати, нащо я узяв? То зараз будеш бачити, лиш дай сюди шкіру і зараз виграєш чотири воли.

   Дав вартівник чортові шкіру. І дивиться той чоло­вік, а з чорта зробився чоловік – затяг шкіру на себе і каже:

— А на кого я тепер подібний?

— На того, що умер. Каже йому чорт:

— Ходи ж тепер зі мною, підемо у село.

   Ідуть двоє селом, а коло корчми стоять чотири бага­чі. Один багач каже:

— Куме! Та ви нічого не бачили?

— Що?

— Та пішов Іван, той, що його соьгодні поховали.

— Що говориш, куме?

— А правда, пішов.

Чорт каже до вартівника:

— Чуєш? Той, що забожився, то уже мій!

   Чорт пішов трохи далі і повернувся назад, та й каже вартівникові:

— Ти стань трохи ззаду, а я іду вперед.

   І знов іде коло корчми. Поминув тих багачів і пішов на то обійстя, де умер той чоловік. А той вартівник підслухав, що ті багачі собі бесідували. Прийшов до них, а вони йому кажуть, що виділи Івана. Він каже:

— Що ви говорите? Де ви виділи, аби мертвець ходив?

— Але бігме, куме, тепер пішов на своє обійстя.

— Ану, куме, закладімся, — каже вартівник. — Що мені дасте, що то не Іван?

— Як то, куме, не Іван, то я тобі даю зараз чотири воли.

   І заложилися, а другий багач перетяв їм руки, і пішли на його обійстя. Прийшли та й дивляться. А той чорт ходить по дворі. Багач каже:

— А що, не Іван?

— Ні, куме, то не є Іван.

— Але, куме, то бігме Іван.

   А півень: «Кукуріку! » А то як звіється вихор, що аж трохи дах з хати не зірвало.

— А що, куме, — каже вартівник, — Іван?

— Ні, куме, правда, що не Іван.

   Пішов додому і пригнав воли тому вартівникові аж додому, до нього.

   В цій казочці є для всіх нас наука, аби Бога надармо не взивати і щоб душу невинну не загараздити чортові.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар