Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Хочеш до раю – кукурікай!

Хочеш до раю – кукурікай!

   Цю казочку – аби не збрехати  і  правду не сказати – мені сорока принесла на довгому хвості. А та сорока чула від іншої сороки, що була в гуцуль­ському селі і знала там одного мудрого чоловіка. До нього всі ходили за порадою, хоч собі нічим не міг за­радити, аби видряпатися з злиднів.

   Люди тоді казали: нема лісу без вовка, а села без жандарма. Той жандарм покликав мудрого чоловіка й мовив йому:

— Панотець мені скаржився, що ти великий гріш­ник: не постиш, коли свята церква каже, не йдеш до служби божої, як святі дзвони дзвонять, а сидиш дома й теленькаєш язиком, як дзвоном, говориш недозволене. Панотець просив закрити тебе, щоб нарозумився. Я блоха маленька, але укусити можу боляче. А тебе ще не кусав. За це панотець розсердився на мене. Щонеділі в казанні згадує грішника Андрія. Люди кажуть, що то він про мене. Я, мудрий чоло­віче, не маю ніякого інтересу в пеклі, бо не люблю спеки та й надто лінивий, щоб дрова носити. А піп мене може спровадити туди. Щось придумай і помири нас, бо пропаду нізащо.

— Хай би ти пропав, бо й ти, ади, добрий – тільки щурам не трійло,- відповів гуцул. Але собі по­думав: «Чи не настав час, аби відплатити попові за те, що обдирає все село як липку? Люди бідують, а йому все у рот клади!» І пообіцяв жандармові:

— Добре, я вас помирю…

   Пішов гуцул до річки, наловив раків і кожному на спину приліпив по свічці, а собі на голову поклав па­перову корону, зробив бороду з клоччя і одягнув жінчину сорочку з довгою підтичкою. Підвечір подався з патиком до церкви. Засвітив свічки на раках і крик­нув на все горло:

— Де ти, панотче? Я прийшов забрати тебе в рай.

Піп собі подумав, що до церкви прийшов Бог.

— Вже йду, Божечку, – сказав.

   А гуцул засунув попа у мішок і зав'язав мотузкою. Узяв мішок на плече й подався надвір. Та на порозі гепнув ним об одвірок так, що піп аж застогнав.

— Терпи, панотче, бо тяжка дорога до раю!

На брамі ним зачепив об стовпа. Піп за бік схо­пився.

— Терпи, терпи, панотче, я гріхи з тебе вибиваю…

   Поніс його прямо до Черемошу, опустив у воду та прив'язав до старого дерева. Піп був до шиї в річці. Гуцул лив йому на голову воду, а той пирскав, як кіт.

— Хватить, бо захлинаюся!

— Терпи, панотче, це чиста водиця, і вийдеш із неї, як те немовлятко.

   Гуцул тримав мішок у річці доти, поки піп не ви­мок, як сніп конопель. Після цього знову – на плече й поніс до попівського курника. Запхав його у дверця­та. Піп ледве влізав — кричав не своїм голосом.

— Терпи, отчику, вузький вхід до раю…

Потім гуцул прив'язав мішок до бантини і наказав:

— Ану, панотче, кукурікай, аби ангели почули і по­несли тебе далі.

Піп надувся і тоненько запіяв:

— Ку-ку-рі-ку-у-у!

— Гарно пієш, – прихвалив гуцул. – Ану, ще раз, бо чогось не йдуть оті лайдаки!

   Гуцул пішов городами додому. А піп на все село, ніби йому горлянку роздирали:

— Ку-ку-рі-ку-у-у!

   Спочатку це виходило, як у когута. Але перед сві­танком голос так охрип, що піп ревів, як якийсь ведмідь. То розбудило попадю. Вибігла до курника і уздріла мішок на бантині.

— А це що тут? – спитала.

— Та це я, панотець, чекаю божих ангелів. Де ж вони поділися?

Попадя сплеснула в долоні й звільнила попа.

— Та хто тебе засунув у мішок?

Піп виглянув та побачив жінку.

— Тьху, я чекав ангелів, а сатани діждався!..

   Про попову мандрівку до раю дізналися сороки. Вони полетіли в сусіднє село й розповіли тамтешнім сорокам, а ті – малому і старому. В селах було втіхи чотири міхи!

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар