Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Хитра молодиця і трістенник

Хитра молодиця і трістенник (чорт)

   Цю казку якось розповіла баба дідові, дід — сусідові, сусід — кумі на толоці, кума — вороні та сороці. Сорока жити не могла, доки всім не рознесла. Від неї і я знаю та й вам розповідаю.

   Жив собі на світі один леґінь — високий, як дубок, а красивий, як принц. Через нього всі дівчата сохли, як ба­дилини, матері ходили по ворожках, аби привернути мо­лодика до своїх доньок.

   Але коли настав на те час, леґінь узяв собі Орисю, найбіднішу дівчину села.

Багачі розсердилися і почали глумитися:

— Він не міг покинути біду, бо то — його мати!

— Звик на печі орати на картоплю!

— За ким нам шкодувати, коли в його макітрі горобці цвірінькають!

   Після весілля неборака погаздував трохи і раптом за­слаб. Ліг і більше не вставав.

   До хати прийшли люди, близькі й далекі родичі. Він розповів їм про свій сон:

— Приснилося, що стану на ноги, коли якась гарна молодичка станцює коло мене в такому убранні, якого світ не бачив.

Багачі знову тішилися — розмахували язиком, як по­мелом:

— Хай тепер Орися танцює перед ним! У своєму дранті!

— Напарниця має тільки одну сорочку — і та коноп­ляна!

— Не хотів багатої!

   Орися все те чула. Дивилася, як мучиться її чоловік, та не знала, чим допомогти. Одного дня каже:

— Піду я шукати десь таке убрання, якого світ не бачив.

   Довго йшла Орися. Добралася до темного лісу. Блука­ла у гущині — сльози витирала, долю проклинала. З гір­кою бідою вийшла на галявину, де була якась хатка. По­стукала — ніхто не відповів. Набралася сміливості, уві­йшла до хати, а там — ні душі. Жінка повечеряла й лягла на піч спати. А десь коло півночі затряслися стіни, за­дзвеніли вікна. Через поріг переступив трістенник, як на­зивають у нас біса. Вишкірив зуби і покликав:

— Молодичко, в танець!

Орися відповіла:

— Я пішла би в танець, та не маю такої гарної сорочки, яку ще світ не бачив.

   Трістенник вискочив у сіни і за якусь хвилину приніс їй сорочку, вишиту зірками — як ті, що на небі. Від со­рочки сяяло, що аж очі сліпнули. Трістенник прохрипів:

— Молодичко, в танець!

— Я пішла би в танець, але не маю і спідниці, якої світ не бачив.

   Трістенник вискочив за двері, понишпорив по закутках і за якусь хвильку приніс нову спідницю: на ній цвіли живі косиці — квіти. Кинув ту спідницю на піч і вже прошипів:

— Молодичко, в танець!

— Я пішла би в танець, та не маю таких гарних туфельок, яких ще світ не бачив.

   Трістенник кинувся у сіни, загупав і загрюкав, а за хвилину повернувся з чудовими туфельками: вони були золо­ті, обцаси на них — срібні, а пряжки — з діамантів. Шпур­нув їх на піч і аж заревів:

— Молодице, в танець!

— Я пішла би в танець, та не маю ще таких панчіх, яких світ не бачив.

   Трістенник — за двері. Через якусь хвилину влетів зно­ву до хати і кинув панчохи — такі тонкі, ніби були вит­кані із сонячних променів. Потім закричав:

— Сяка-така, в танець!

— Я пішла би в танець, та не маю стьожок і ковтків, яких ще світ не бачив.

   Трістенник на те мовчки заскреготав зубами — стрімго­лов із хати. Пошурхотів на горищі листям, яке наносив з лісу. Відтак повернувся — шпурнув на піч пуделко зі стьожками:

— Задрипанко, в танець!

— Я пішла би в танець, але не маю й гарних цяток.

— А шляг би тебе трафив! — казився трістенник. Схо­пив хвоста в зуби, копнув двері ногою і шугнув до сіней. Там постукав об долівку ратицею, з чимось пововтузив­ся. Потім так рвонув через поріг, аж простягнувся серед хати. Жбурнув цятки й гойкнув:

— Відьмо, в танець!

Орися мала все до танцю й не знала, що казати. Та придумала:

— Я пішла би в танець, але не маю ще віночка, якого світ не бачив…

— Щоб тебе кагла вбила! — розлютився трістенник. — Чи не до шлюбу йти з тобою?!

   Він бив хвостом по землі, аж курява зчинилася в ха­ті. А хитра молодиця, коли її не стало видно, раптом закукурікала. Трістенник налякався й ніби крізь землю провалився.

   Орися повернулася додому. Там гарно прибралася і за­танцювала перед чоловіком. Він так втішився, так повесе­лів, що зразу скочив із печі, здоровий.

   Так бідна жінка врятувала свого чоловіка, а злі багачі позав'язували собі язики.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар