Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Хитрий брат

Хитрий брат

   Було два брати — один мав троє коней, а дру­гий – одного. Прийшла весна, пора орати, а з бідним ніхто не хоче співпрацювати. Всі кажуть,  що в брата є троє коней, хай співпрацює із ним.

Приходить він до старшого брата і каже:

— Дай мені, брате, коней на день, а я тобі на три свого дам.

Брат каже:

— Хай так буде. Але якщо на полі скажеш: «Вьо, коні мої!», то я твого коня вб'ю.

   Вийшли орати, запрягли в плуги, а бідняк забув про умову і каже:

— Вьо, коні мої!

   Багач тоді розсердився, вдарив його коня орчиком по голові і вбив.

   Що робити біднякові? Лупить із того коня шкуру і несе продавати.

   Але до міста було далеко, застала його в дорозі ніч. Мусив десь заночувати.

   Заходить він у село — ніде не світиться, лише в од­ній хаті. Приходить бідняк під вікно, а в хаті жінка з попом за столом гостяться. Придивляється, а вона з лівого боку в шафі бере горілку, а з правого — ковба­су, а з печі — гусей смажених. Бідняк до дверей — за­чинені. Тоді постукав. Вийшла жінка, питає:

— Кого це біда серед ночі носить?

— Прийміть переночувати, — проситься бідняк.

— Чоловіка нема дома, — відговорюється жінка — не можу.

   Повертається бідняк із-під хати та іде дорогою. Але куди йти коли ніч? Став і думає. Аж чує – віз тур­котить. Під'їжджає віз ближче, а то ґазда з млина

— Звідки ви, ґаздо? — питає бідняк.

— Я з цього села.

— Може, я би у вас переночував?

— Добре, — зрадів господар. — І мені щось поможете.

   Під'їжджають до тої хати, де жінка з попом гостилися. А світло вже згасло.

— Біда, чоловіче, — каже ґазда. — Жінка хворіє а я сам мучуся. Нікому й їсти зварити.

Розпрягли коней, дали їм їсти.

— Ще корови недоєні, — каже ґазда.

— Ви, ґаздо, подоїте одну, а я другу, і швидше буде, — каже бідняк.

   Подоїли корів, заходять до хати, а жінка лежить і стогне.

Чоловік налив молока з горнята, знайшов сухий корж і припрошує:

— Вечеряймо.

   «Чого я маю їсти сухий корж, коли можу пити го­рілку і закушувати ковбасою?»  — думає бідняк.

   Розтягнули лавку, лягають спати, а бідний ноги накриває мішком із кінською шкурою.

— Що у вас там, газдо? — питає господар.

— Маю в мішку ворожбита, — відповів бідний і за­лопотав ногою по шкурі.

Господареві здалось, що то голос ворожбита, він і питає:

— Що ваш ворожбит каже?

— Та каже, ґаздо, що у вашій шафі є горілка, ков­баса, а в печі — гуска.

А жінка лежить у постелі і стогне. Каже господар:

— Ґаздо, того не може бути, бо у нашому селі го­рілки зі свічкою вдень не знайдете.

— Як не вірите мені й ворожбитові, то встаньте та й самі подивіться, — каже бідняк.

Засвітив господар світло, подивився і повикладав усе на стіл.

   Посідали, випили, поїли і полягали знову. Але дорожній знову в шкуру — турк, і вона залопотіла.

— А що тепер ворожбит сказав?

— Каже, що у вашій хаті сидить нечистий дух – і вашу жінку мучить. Вставайте, топіть у печі і грійте воду — будемо цього духа виганяти.

Нагріли води, а тоді зайшлий каже:

— Ви ґаздо, беріть сокиру і ставайте на поріг, а я буду виганяти.

   Господар із сокирою на порозі, а гість каструлю із окро­пом ставить коло ліжка і починає попід ліжко кропи­ти. Як попові плюснув по п'ятах, той із-під ліжка — тікати. Газда маленький був, і піп його перестрибнув, бо якби втікав попід руки, то залишився би без го­лови.

Переночували, а вранці просить газда:

— Продайте мені свого ворожбита.

— Добре, — каже гість, — але за півмішка грошей.

   Дав йому господар півмішка грошей, а гість, про­щаючись, каже:

— Повісь ворожбита на бантину, аби він до тебе звик, бо може втекти.

І пішов.

Тільки прийшов додому, каже доньці:

— Біжи до стрия і позич діжки — будемо гроші мі­ряти.

Донька побігла до багача, просить діжку, а багач питає:

— Навіщо вона вам?

— Тато грошей приніс і буде міряти.

— Певно, вошей, а не грошей, — сміється багач.

   Чи міряв чоловік ті гроші, чи не міряв, але поза об­ручі трохи грошей напхав і послав доньку віднести діжку.

   А багач глянув — справді гроші за обручами. І не терпиться йому знати, звідки брат такий скарб роздо­був. Пішов спитати.

— Де ти, брате, стільки грошей взяв? — дивується.

Дякую тобі, що коня мого вбив. У місті на шкури такий попит, що я собі за одного коня кілька куп­лю,відповідає господар.

Кличе багач жінку і каже:

— Будемо бити коней, брат за одну шкуру півмішка грошей взяв, а у нас буде три шкури.

Побив усіх коней, відніс шкури на базар.

Що він там уторгував, не знаю. а казці кінець.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар