Хитрий чоловік
Хитрий чоловік
Один чоловік знайшов гроші та й хитрує, як би поступити із жінкою, щоб вона кому не сказала; бо він знав, що жінки дуже нетерплячі — зараз розбрешуть, як тілько що почують. От він пішов у двір та з надвору і уносить яйце у хату.
— Жінко, — каже чоловік, увійшовши у хату, — оце, як бачиш, я яйце зніс.
Жінка його аж об себе ляпає — дивується, що чоловік яйце зніс. Після того пішов чоловік на базар, накупив там бубликів, розвішав ïх уночі перед вікнами та й каже жінці вранці:
— Жінко! Ти не чула, що цю ніч було?
— Ні, не чула, — каже жінка, — а що ж там?
— Бублишна туча летіла; я тебе будив, та ти не чула. Ось ходім лишень на двір та подивимось, чи не зачепилась котора в’язка.
Пійшли, дивляться. Жінка дивується, що перед вікном зачепились бублики, думає, що це ïй сниться.
— Збирай, жінко, щоб хто не побачив та не сказав пану сотнику; бо йому як скаже хто про ці бублики, так він звелить ïх до себе принести. Після цього чоловік якось і каже жінці:
— Ось, жінко, іще буде куряча туча летіти, так ти заховайся у погріб; я тебе там накрию, а сам сховаюсь, куда сам знаю.
От узяв зачинив жінку у погріб, та там і накрив ïï лубком; на лубок посипав гречки, напускав туда курей: вони і давай клювати собі ту гречку. Жінка ж сидить там та й не поворохнеться вже. Поïли кури гречку, а чоловік і питає жінку:
— Чи ти, жінко, тут?
— Тут, та злякалась дуже! Що, пролетіла куряча туча?
— Пролетіла!
— Що ж, багато курей наловив?
— Еге! Насилу своï вдержав.
Недовго після цього чоловік ходив кудись, та прийшовши додому і каже жінці:
— Оце, жінко, був я на базарі і щось там бачив, та боюсь тобі казати, щоб ти не сказала кому.
— Ні, не бійсь, не скажу!
— Бачив я, жінко, як пана сотника водили по базару, начеплявши йому на шию потрохів за те, що у кражі піймали.
— Оце! Чи можна ж то було сподіваться цього від нього? Дивно!..
Наробивши таких штук, чоловік на що хотів, на те й тратив гроші ті, що знайшов. А жінка бачить, що чоловік ïï набрав десь багато грошей, та й питає його:
— Де це ти грошей набрав, Іване?
— Мовчи, жінко, та не кажи нікому; це я знайшов ïх.
— Коли же це ти іх знайшов? Чому ж ти мені й досі не сказав?
— Та за клопотами не вспів.
— Та коли ж ти таки знайшов, скажи мені?
— А тоді, як яйце зніс та тобі уніс; та тоді, як бублишна туча летіла; та тоді, як пана сотника водили по базару.
Жінка й мовчала, та недовго; чоловік якось побив ïï, от вона й побігла до сотника жалітися:
— Пане сотнику! Я тобі щось хочу сказать.
— Кажи, кажи, молодичко! — відказує сотник.
— Отак, пане сотнику! Мій чоловік знайшов гроші, просив мене, щоб я нікому не казала, та тепер ще бити мене начав, так я оце прийшла тобі сказати.
— А, так ось як! — каже сотник. — Ну, погуляй же тут, підожди; ось я за ним зараз пошлю кого-небудь.
Скоро прийшов і чоловік. Сотник і питає його:
— Чому це ти не кажеш мені, що гроші знайшов? Га?
— Ні, — каже чоловік, — грошей я ніяких не знаходив. А ось я прийшов сказати, що моя жінка щось не при собі, мов.
— Еге, так ось як! — закричала жінка. — Ти знаходиш гроші, а жінка твоя дуріє?
— Та коли ж я гроші знайшов?
— А тоді, як яйце зніс; забув?
— Ну дивися ж сам, пане сотнику, що це вона каже! Чи можна ж таки чоловіку яйце знести? Я тобі казав, що вона щось не те!
— Е, сякий-такий! А як куряча туча та бублишна летіли; іще й це, може, скажеши, що не правда?
— Вона, як сам, пане, бачиш, не при собі!
— Не при собі! А те забув, що ти іще і тоді гроші знайшов, як пана сотника водили по базару, навішавши на шию потрохів йому? Ага, попався!
— Ну, пане, воля твоя, вона зовсім надурила.
А сотник, почувши, що каже на нього жінка, велів ïï добре вибити, щоб не давала язику волі.
— Бач, жінко, що то значить не держати дурного свого язика на привязі! — сказав чоловік, як повернулись додому.
