Хитрий їжак
Хитрий їжак
Одного разу бігла лисиця до саду і здибає по дорозі їжака:
— Добрий день, їжаче!
Каже їжак:
— Доброго здоров'я!
— Ходи зі мною у товаристві у виноград.
А він каже:
— Ой страшно, лисичко, бо там господар накладає усе сильце; можемо попасти у біду.
— О, я, — каже, — не боюся, я маю школи покінчені, то дам собі раду! І пішли.
Наїлися вони винограду і повертаються, та й лисичка піймалася у сильце.
— Ей, — каже, — їжачку, братчику, рятуй!
— Ой ні, не поможу, бо я казав, що не знаю; та ж ти мені казала, що маєш школи закінчені.
— Ой, — каже, — я уже зі страху забула геть усе.
Побачив їжак, що біда, і почав їй радити.
— Нічого, — каже, — не роби, лиш як ґазда прийде, а ти прикинся неживою — опусти голову, ноги, ніби мертва.
Входить господар. Став над лисицею і каже:
— От, — каже, — шкода, що я не був чотири дні у саді, померла уже. Взяв одною рукою за ніс; а другою за лисичку за хвіст та й викинув її через пліт.
Але лисиці лиш цього було треба. Схопилася та й пішла додому. Якось четвертої днини іде лисичка знов у виноград. Іде попри їжакову нору і знов кличе його у товаристві у виноград.
— Та ти забула уже, що з тобою було?
— Ходи, ходи.
Наїлися вони знов винограду та й лиш почали іти, а тут їжак попав у сильце.
— Ей, — каже, — сестричко-лисичко! Рятував я тебе, порятуй і ти мене.
— Ну, як я тобі допоможу? Я тобі не поможу нічим!
Та й іде геть.
— Рятуй, бійся бога!
Але лисичка і не чує. Їжак заплакав:
— Сестричко! Дуже жили гарно, ходи хоть розпрощайся зі мною.
Повернулася лисичка, та й обійнялися обоє.
— Ой, — каже їжак, — поцілуймося обоє, бо знаєш, що мені смерть зараз.
І лисиця вивалила язик і хоче їжака цілувати. Тоді їжак зловив лисицю зубами за язик і міцно тримає. Почала лисиця пищати не своїми голосами так, що почув господар та й вибіг до саду. Узяв він та й лисицю убив, а їжака поволеньки вибрав із сильця і пустив у сад та й від того часу дуже їжаків шанував, бо бачив користь.
