Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Іван – Побиван

Іван – Побиван

   Унадивсь давним-давно один страшний змій десь у якусь слободу людей їсти та й виїв всіх, зостався один тільки дід.

— Ну, — каже змій, — завтра тобою поснідаю.

   А через ту слободу йшов бідний хлопець та й зайшов до діда, проситься ночувати.

— А хіба тобі жити надокучило? — питає його дід.

— Як? — каже бідний хлопець.

   Дід і, розказав йому, що тут змій усіх людей переїв, а завтра його з’їсть.

— Е, — каже хлопець, — подавиться.

От вранці прилітає змій, побачив хлопця.

— О, це добре, — каже, — був один, а тепер двоє.

А хлопець:

— Гляди не подавись!

Змій і дивується:

— Як, — каже, — хіба ти сильніший за мене?

— Авжеж.

— Який же ти сильний? Я он, бач… — Та й взяв камінь, як здавив, так з каменя мука й посипалась.

— Е, це дурниця, — каже хлопець, — здави так, щоб з нього юшка потекла.

   Та тут же взяв з мисника шматок сиру, як натисне, з нього сироватка і потекла.

— Отак, — каже, — дави.

— Ну, ходім, — каже тоді змій, — за товариша будеш.

А хлопець йому:

— Хіба за старшого.

Ото й пішли. Питає його змій:

— А як звуть тебе?

— Іван – Побиван, — каже хлопець.

   Ну, змій вже й боїться його: «Щоб ще мене, — думає, — не вбив».

Стало на обід, змій і каже:

— Піди ж ти, хлопче, та принеси вола, будемо обід варити.

   Пішов хлопець, та куди тобі, хоч би одну ногу доніс. От він ходить по змієвій череді та й зв’язує волів хвостами докупи. А змій чекав – чекав і побіг сам.

— Що ти, хлопче, робиш?

— Е, буду я тобі по одному носити, я всіх зразу хочу забрати.

— Та ну тебе к бісу, ти мені всю худобу переведеш.

Стяг змій з вола шкуру і поволік. От дає він хлопцеві ту шкуру.

— Іди, — каже, — води принеси.

   Взяв той шкуру, насилу дотяг до колодязя, та як упустив туди, то вже і не витягне. Тоді зробив невеличку дерев’яну лопатку та й ходить круг криниці, підкопує її. Прибігає змій.

— Що ти робиш?

— Е, буду я тобі шкурою воду носити! Я зачеплю всю криницю та й приволочу.

— А щоб тебе, — каже змій, а сам злякався хлопцевої сили. Поніс сам шкуру.

— Піди ж, — каже, — хлопче, дров принеси; вирви там сухого дуба, та й буде з нас.

— Е, буду я тобі трошки носити! Якби дубів двадцять заразом, то б так! — Та й не пішов.

   От змій наварив, сів і їсть, а хлопець ніби сердиться і обідати не йде, бо ж як піде, то змій зразу догадається, що він не такий сильний, як побачить, що хлопець менше нього їсть. А як зосталося небагато, то тоді хлопець сів і собі посьорбав та каже:

— Мало.

— Ну, — каже змій, — коли мало, то ходімо до моєї матері, вона нам вареників наварить.

—  А як іти, то йти, — каже хлопець, а сам думає: «Тепер я пропав».

   От як почали їсти, — а вареників стоїть бочок двадцять, — то змій все їсть та їсть, а хлопець усе за пазуху та в штани ховає. Вже казанів з двадцять змієва мати подала, а він все ховає.

Як поїли, то змій і каже:

— Ходім на камінь крутитись.

— А як іти, то йти, — каже хлопець.

Змій як крутнувсь — аж вогонь пішов.

— Дурниця, — каже хлопець, — ти так крутнись, щоб юшка потекла. — Та як притисне до каменя ті вареники, що в його одежі, а з них юшка і бризнула.

— От так, — каже, — крутись! — Та ще, та ще: — От як дави!

   Ну, змій вже вкрай злякався; Івана – Побивана. Але ще каже:

— Ану, давай — хто сильніше засвище.

Змій як свиснув, то аж дерева пригнулись.

   «Ну, — думає Іван – Побиван, — що його робити?» А тут лежала одна залізяка. Глянув Іван на неї та до змія.

— Зажмур очі, бо я як свистатиму, то тобі можуть очі повилазити.

   Змій зажмурив, а Іван – Побиван як вдарить змія тією залізякою межи очі, то той аж здригнувсь. Так вжарив, аж небу жарко.

— Правду кажеш, — каже змій, — ледве справді очі не повискакували.

   Та вже щоб хоч не бути з Іваном вкупі, то побудував ото йому хату на одшибі; хлопець і живе собі. А змій давай з матір’ю радитись, як би їм його звести зі світу.

— Давай, — кажуть, — його спалим.

   Хлопець підслухав це та й сховався. От як спалили хату, хлопець прийшов, став коло попелу й струшується, ніби тільки що виліз.

Приходить змій.

— Що ти, хлопче, хіба ще живий?

— Живий, тільки цієї ночі мене щось ніби блоха вкусила.

   «Ну, — думає змій, — від такого треба подалі!» Та як дременув з тих країв, то тільки його і бачили.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар