Івашко – Ведмеже Вушко

   Як ото колись баби зібрались у ліс по опеньки. Ходили-ходили, коли одна баба, Кулина, та й упала у ведмедячий барліг. Прийшов ведмідь і не розірвав її, а став із нею жити. Там і жила вона аж три роки. От у неї родився син. Вона його прозвала Івашко — Ведмеже Вушко, — у нього були ведмедячі вуха.

   От той Івашко росте та й росте та так швидко. Виріс здоровий хлопець та й пішов в світ за очі. Іде та й іде. Коли стоїть Дубовик і питає його.

— Куди ти йдеш? А він каже.

— Світ за очі.

— Ну, й я з тобою піду.

— Ну, ходи!

   Пішли вони вдвох. Ідуть,— коли такий чоловік із такими довгими вусами, що ними він ловив рибу, і питає їх.

— Куди йдете? А вони кажуть.

— Світ за очі. А він і каже.

— Піду й я з вами!

— Ну і ходи!

   От вони пішли втрьох. Ідуть та її ідуть, коли побачили хатку на курячих ніжках. Вони зайшли у ту хату, коли там сидить дід старий, у нього борода в аршин; він сидить у ступі, залізним товкачем поганяє, а мітлою слід замітає. Він на них як закричить:

— Чого ви прийшли: чи биться, чи мириться?!

Вони кажуть.

— Давай биться!

   От вийшов Дубовик, дід той як схвате того Дубовика, так його і вбив та ще й голову на кілок настромив.

   Тоді виходе той чоловік, що з довгими вусами, биться, а той дід його як схвате, так його і вбив та ще й голову його на кілок настромив. Тоді вкінці виходе битися Іван. От той Іван як схватиться з тим дідом,— той дід аж захрипів і каже:

— Коли ти поборов мене, то я тобі дарую усе моє добро і мою дочку бери собі заміж; і як буде тобі чого треба, то на тобі оце яйце і скажи: «Яєчку, відчинись і випади»; то що тобі треба, те воно й випаде.

   І той чоловік, що з ведмежими вухами, узяв те яйце, оженивсь з тією дівкою, а той дід скоро помер, а вони остались одні. Живуть та поживають, та добра наживають.

повернутися до: Українські народні казки⇒

One Response to “Івашко – Ведмеже Вушко”