Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Івасик – Телесик

Івасик – телесик

   Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей немає. Журяться дід та баба: «Хто нас догляне на старості, коли дітей нема?» От баба й просить діда:

— Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забава!

   Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку… Положила баба ту деревинку в колисочку, колише й пісню співає:

 

Люлі-люлі,

Телесику,

наварила кулешику,

буду тебе годувати.

 

   Колихала-колихала, аж поки полягали вони ввечері спати. Встають вранці — аж з тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати! Та й назвали того сина Івасиком – Телесиком.

   Росте той синок й росте — і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.

От як підріс він, то й каже:

— Зробіть мені, тату, човник і весельце, буду я рибку ловити та вас годувати!

   От дід зробив човник і весельце, спустили на річку, він і поплив. То оце він плаває по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть — і знову попливе. А мати йому їсти носить. Та й каже:

— Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі!

   От мати наварила йому снідати, принесла до берега та й кличе:

 

Івасику – Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

 

Телесик почув.

— Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка снідати принесла.

   Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, відіпхнув човник весельцем і поплив далі рибку ловити.

   А змія й підслухала, як мати кликала Івасика – Телесика, та прийшла до берега і давай гукати грубим голосом:

 

Івасику – Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

 

А він почув.

— То ж не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!

   Махнув весельцем — човник і поплив. А змія стояла – стояла та й пішла від бережка геть.

   От мати Івасика наварила йому обідати, понесла до бережка та й кличе:

 

Івасику – Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

 

Він почув:

— Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка мені обідати принесла.

   Приплив до бережка, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човник і поплив знову.

   А змія приходить до берега та знов товстим голосом:

 

Івасику – Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

 

А він почув, що не материн голос, та махнув весельцем:

— Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі! Човник і поплив далі.

Змія бачить, що нічого не вдіє, та пішла до коваля:

— Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телесикової матері!

Коваль і скував. Вона пішла до бережка й стала кликати:

 

Івасику – Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити!

 

А він подумав, що то мати.

— Ближче, ближче, човнику, до бережка! То ж мені матінка їсти принесла!

   Та й приплив до бережка. А змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати.

А у тієї змії була донь зміючка – Оленка, от змія і каже:

— Зміючко Оленко, відчини!

Оленка й відчинила, змія ввійшла в хату.

— Зміючко Оленко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Івасика – Телесика, а я піду гостей покличу, та будемо гуляти.

Та й полетіла кликати гостей.

   От Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається а тоді й каже:

— Сідай, Івасику, на лопату! А він каже:

— Я ж не вмію, — як його сідати?

— Та вже сідай! — каже Оленка. Він і положив на лопату руку.

— Так? — каже.

— Та ні: сідай зовсім! Він положив голову:

— Отак, може?

— Та ні, ні! Сідай увесь!

— А як же? Хіба так? — та й поклав ногу.

— Та ні, — каже Оленка, — ні, не так!

— Ну, так покажи ж, — каже Івасик – Телесик, — бо я не знаю як. Вона й стала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й укинув її в піч, і заслінкою піч закрив, а сам замкнув хату, заліз на превисоченне дерево та й сидить. От змія прилітає з гостями.

— Зміючко Оленко, відчини!

Не чути.

— Зміючко Оленко, відчини!

Не відзивається.

— От вража Оленка, вже десь повіялась.

   От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла з печі, та й їдять — думали, що то Івасик. Попоїли добре, повиходили надвір та й качаються по траві.

— Покочуся, повалюся, Телесикового м'ясця наївшись!

А Телесик із дерева:

— Покотіться, поваліться, Оленчиного м'ясця наївшись!

Вони слухають… Де це? Та знов:

— Покочуся, повалюся, Телесикового м'ясця наївшись.

А він знову:

— Покотіться, поваліться, Оленчиного м'ясця наївшись!

Вони далі:

— Що воно таке?

   Давай шукати, давай дивитися, та й угледіли Івасика – Телесика на дереві. Кинулись до дерева та й почали його гризти. Гризли – гризли аж зуби поламали, а не перегризуть. Кинулись до коваля:

— Ковалю – ковалю, покуй нам такі зуби, щоб того дерева перегризти!

   Коваль і скував. Вони як почали знову… От – от уже перегризуть. Коли летить вирій диких гусей. Івасик – Телесик їх і просить:

 

Гуси – гуси, гусенята!

Візьміть мене на крилята

та понесіть до батенька,

а в батенька їсти, й пити,

ще й хороше походити!

 

А гуси й кажуть:

— Нехай тебе середні візьмуть!

   А змії гризуть – гризуть… Аж летить знову вирій гусей. Телесик і просить:

 

Гуси-гуси, гусенята!

Візьміть мене на крилята

та понесіть до батенька,

а в батенька їсти, й пити,

ще й хороше походити!

 

Так і ці йому кажуть:

— Нехай тебе задні візьмуть!

   А дерево аж тріщить. Відпочинуть змії та й знов гризуть, відпочинуть та й знов… Аж летить іще вирій гусей. Телесик так їх просить:

 

Гуси-гуси, гусенята!

Візьміть мене на крилята

та понесіть до батенька,

а в батенька їсти, й пити,

ще й хороше походити!

 

І ці кажуть:

— Нехай тебе останнє візьме!

Та й полетіли.

  Сидить бідний Івасик – Телесик, от-от дерево упаде, от-от доведеться пропасти! Коли це летить собі одне гусеня: відбилося — насилу летить, Івасик до нього:

 

Гуся-гуся, гусенятко!

Візьми мене на крилятко

та понеси до батенька,

а в батенька їсти, й пити,

ще й хороше походити!

 

От воно:

— Сідай! — каже та й ухопило його на крила. Та втомилось сердешне, так низько несе. А змія за ним — ледве не вхопить його — женеться. Та таки не наздогнала. От воно принесло та й посадило Телесика на призьбі, а само ходить по двору, пасеться.

   От сидить Івасик на призьбі та й слухає, що в хаті робиться. А баба напекла пиріжків, та виймає в печі, і каже:

— Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок!

А Телесик з двору:

— А мені?

То це вона знову виймає пиріжки та:

— Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!

А Івасик знову:

— А мені?

Вони й почули. Що це?

— Чи ти чуєш, діду, щось наче гукає?

— Та то, — каже дід, — мабуть, так учувається.

Та знов баба:

— Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!

— А мені? — каже з призьби Телесик.

— Отже, таки озивається! — говорить баба та зирк у вікно — аж на призьбі Івасик. Вони тоді з хати, та вхопили його, та внесли в хату, та такі раді…

А гусятко ходить по двору, та мати й побачила.

— Он гусятко ходить. Піду впіймаю та заріжу.

А Телесик каже:

— Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був.

   От вони нагодували його, й напоїли, і під крильця насипали пшона. Так воно й полетіло.

От вам казочка, а мені бубликів в'язочка.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар