Їжачок Савка
Їжачок Савка
В старому садку, серед кущів малини, під огорожею жила сім’я їжачків. Їжак і їжачиха були поважні і серйозні їжаки. Щовечора, коли сідало сонце, вони вишукували їжу: ловили гусінь, хробаків, слимаків та різних шкідливих комах. Стояла осінь, і вони готувались до зими. Їх маленький синочок, Савка, ще не відчував, що скоро прийде зима і ні про що таке не думав. Він був дуже допитливий, все його цікавило. Савка старався залізти у кожний куточок садка, у кожну шпаринку, щоб подивитись, що там є. Батьки ж кожний день попереджали його, щоб він не виходив з малини. Але його тягнуло все далі і далі, у широкий простір.
І ось одного разу у садку з’явився новий звір. Він був не схожий на всіх тих, що Савка бачив раніше. В той момент, коли Савка хотів подивитись, що там є у купі жовтого листя під черешнею, звір підбіг до нього. Їжачок від переляку скрутився у клубочок. Звір почав ходити кругом, заглядати і нюхати. Савка навіть боявся дихати. Йому здавалася, що зараз з ним зроблять щось погане. Кликати на допомогу маму або тата було марно. Він не послухався батьків і зайшов надто далеко від домівки.
Звір протягнув свою лапу і торкнувся Савки. Голки боляче вкололи його. Звір закричав, але не пішов. Зробив ще спробу штовхнути цей колючий клубочок. Але знову вколовся і ще голосніше заскавчав.
В цей час їжачки, тато та мама Савки, з жахом дивилися з малини за тим, як песик намагається розгорнути малого їжачка. Аж тут з будинку на гавкотіння песика вийшла господиня.
— Шарік, шарік! Ти, що там робиш? – гукнула вона щеня.
Песик повернувся до господині, а тим часом Савка швиденько підхопився і побіг до малини. Він біг щосили, і здавалось, що його маленькі лапки ледь торкаються землі. Коли він забіг у кущі і відчув, що пес за ним не біжить, він впав і розплакався. Савка сам не знав, чого він плаче. Чи то від радості, чи то від пережитого страху. Скоро до нього дісталися батьки. Мама тихо погладила своєю м’якенькою лапкою його волохату голівку.
— Мамо, тато! Я тепер завжди буду вас слухатись і не буду йти далі малини… – сказав крізь сльози Савка.
— Бачиш, тільки тепер ти зрозумів, що батьки даремне не говорять. Але це був маленький песик, його можна не боятися. А от за огорожу, на вулицю, тобі ні в якому разі виходити не треба. Крім того, що там бігають великі собаки, там ще їздять швидкі машини, від яких їжачкам дуже важко втекти… – промовив тато.
Та їжачок подумав, навіщо йому та вулиця? Адже в садку і так багато цікавого. І йому так добре біля тата та мами.
