Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Карликова сопілка

Карликова сопілка

   Жили собі дід та баба. Мали вони одного сина. Як син виріс, каже матері і батьку:

— Не буду задарма ваш хліб їсти. Спечіть мені паляницю, покладіть у торбину цибулю — піду я кудись на заробітки.

   Як не просили його, аби не лишав старих родичів, бо що будуть робити без нього,— він не відмовився від свого наміру піти у світ. Матір і батька утішав тим, що заробить гроші, вернеться додому і буде удержувати їх до смерті. Поклав у торбину хліб та цибулю, кинув на плече, взяв у руки топірець і рушив у дорогу.

Йшов полями, лісами. Раз у густій хащі почув крик:

— Допоможіть мені, люди добрі!

   Пішов Іван — так звали того хлопця — на голос і видить: у колючу терню заплівся бородою маленький чоловічок. Борода у нього в три рази більша, як він сам. Прорубав Іван терню, визволив карлика і виніс його на дорогу. Тоді карлик каже (це був цар карликів):

— Дякую тобі, добрий хлопче, що ти мене врятував від смерті. Без тебе я би помер у терні. Проси від мене, що хочеш, все тобі дам.

   Дивиться Іван на карлика: дорога одежа на ньому порвалася, думає собі: «Що він мені може дати, як сам обірваний. Хіба попросити у нього сопілку, що висить у нього на шиї. Може, пригодиться». І попросив сопілку.

— Дам тобі золота, скільки понесеш, лише залиш мені сопілку, – почав просити карлик.

«Що ото за сопілка?» — думає собі Іван і каже.

— Ану пограй на ній…

   Карлик не хотів грати, проте Іван дуже просив його. А коли засвистав, то все довкола них почало танцювати. Іван також пустився в танець. Доти танцював, що більше не міг. Та сопілка так грала, що мусив підскакувати. Як не міг уже танцювати, попросив карлика, аби перестав грати.

— Слухай, карлику, я нічого не хочу від тебе, лише оцю сопілку. Ніколи тебе не забуду за твою доброту.

   Карлик жалів віддавати сопілку, але подумав собі, що хлопець врятував йому життя, і подарував. Узяв Іван сопілку і пішов собі.

   Іде полями, лісами. Та й зустрів у хащі велетня, який пік на рожні цілого вола. Поклонився Іван, і велетень запросив його присісти і попоїсти м'яса. Хлопець був голодний і подумав собі. «М'ясо ліпше, як цибуля». Сів Іван і дивиться, як віл на рожні печеться. Як спікся, почали їсти. Іван відрізав собі маленький кусок, а велетень посмакував цілого вола.

— А тепер, — каже велетень, — з'їм тебе, бо мені мало одного вола.

— Я тобі не дам, — засміявся Іван, витяг сопілку і почав грати.

   Велетень пустився в танець. Так підскакував, що земля під ним тряслася. Як змучився, почав Івана просити:

— Перестань грати, бо більше я не можу танцювати.

   А хлопець прикинувся, що не чує. Грає ще сильніше. Тепер велет почав просити – молити:

— Іване, пошкодуй мене. Ніколи тебе пальцем не трону.

Іван перестав грати. Велет каже йому:

— Мене звуть Всепоїдайлом. Буду твоїм братом. Коли попадеш у біду, поклич мене, і я тобі поможу.

   Відклонився Іван і пішов далі. Ніч його застала у густій хащі. Зібрався ночувати під величезним дубом і розклав вогонь. Чує голос:

— Ой, як я змерз! Ой, як я замерз!

   Оглядається Іван довкола, та хто ото так йойка! І побачив на дубі чоловіка — весь трясеться. Видно, що дуже йому холодно.

— Злізай та погрійся.

   Той зліз. Та як почав дихати — загасив вогонь. Настав такий мороз, що дерева, трава — все замерзло. Змерз й Іван.

— Чекай, зараз я тебе зігрію, — каже Іван.

   Вийняв Іван сопілку і почав грати. Почав гість танцювати. Так підскакував, що піт з нього потік. Почав Івана просити, аби перестав грати, бо вже йому тепло, вже розігрівся. Та Іван грає, не перестає. Той просить – молить, аби Іван пожалів його, то більше ніколи на нього морозом не дихне. Перестав Іван грати, і тоді той чоловік каже:

— Мене звуть Вседрижайлом. Я буду твоїм братом. Коли попадеш у біду, поклич мене на поміч.

   Бачить Іван: дерева, трава — все розмерзлося. Переночував там, а вранці пішов далі.

   Іде, іде… Побачив озеро. А з озера чоловік воду п'є. Доки Іван дійшов, чоловік випив усю воду і каже.

— Ой, ще б пив! Ой, ще б пив! Розпитав Іван чоловіка, що він за один.

— Іди собі дорогою. Мені не до тебе. Я хочу пити.

— Чекай, зараз я тебе напою! — витяг Іван сопілку і почав грати. Чоловік почав підскакувати. Так підскакував, що вода із нього витекла, як із дірявого відра. Заморився і почав просити:

— Хлопче, прошу тебе, перестань грати. Буду тобі в пригоді.

Іван перестав грати, а той каже:

— Мене звуть Всевипивайлом. Коли попадеш у біду, поклич мене на поміч.

   Подорожує Іван далі. Видить на одному полі, чоловік скаче на одній нозі.

— Що робиш? — питає Іван.

   Та чоловік не відповідає. «Чекай, я тебе научу ввічливості», – подумав Іван, витяг сопілку і почав грати. Той на одній нозі підскакує, а друга у нього прив'язана до плеча. Танцював, танцював, а як уморився, почав просити:

— Перестань грати, бо не маю сили танцювати.

Іван перестав, і чоловік каже:

— Звуть мене Побігайлом. Я поле сторожу від всякої звірини. Одну ногу я прив'язав, бо на двох би бігав, як вихор, і не міг би поле стерегти. Візьми мене за брата. Як попадеш у біду, то буду тобі помагати.

   Іде Іван далі. Сів біля дороги обідати. Раз хтось йому наступив на цибулину. Розсердився Іван, дивиться вверх за ногою: Стоїть над ним височенний чоловік.

— Гей ти! — загойкав Іван.— Не видиш, куди ступаєш?

— Я під ногами нічого не виджу. Ти мені як блоха.

— Зараз ти будеш бачити, — сказав Іван і почав грати на сопілці.

   Танцює велетень, аж земля колишеться. Підскакує велетень, аж головою в небо б'є. Як заморився, почав просити:

— Перестань грати, бо вже не можу танцювати.

Іван перестав, і велетень каже:

— Звуть мене Далекоглядом. Я буду твоїм братом. Коли попадеш у біду, поклич мене, і я тобі поможу.

   Пішов Іван далі. Побачив на березі річки чоловіка, що дивився у небо.

— Що тут робиш?

— Не мішай мені! Вже тиждень минув, як кинув я каменем у небо. Десь мав би упасти.

— Сядь трохи, поговоримо.

— Кажу тобі: не мішайся мені!

«Чекай, зараз я тебе провчу», — подумав Іван і витяг сопілку.

   Танцював той чоловік, доки не вморився, а як змучився, почав просити Івана:

— Перестань грати, бо я вже не можу танцювати.

Іван перестав. Тоді чоловік почав казати:

— Звуть мене Далекометайлом. Я буду твоїм братом. Як будеш потребувати помочі, поклич мене.

   Так Іван познайомився з Всепоїдайлом, Вседрижайлом, Всевипивайлом, Побігайлом, Далекоглядом і Далекометайлом. Всі шість стали його братами.

   Довго Іван ходив по світу. Грав на сопілці, веселив людей, за що йому давали поїсти, пити, поспати, а багатші давали й гроші. У біду не попадав і не мусив кликати названих братів.

   Та раз попав Іван у велике місто і видить: на будинках, на хижах чорні прапори. Люди ходять зажурені, смутні, всі у чорній одежі. «Та, що сталося у сьому місті? Чи хтось із знатних людей номер?» — подумав Іван і спитав чоловіка, котрий коло нього проходив:

— Чоловік добрий, чому у вас такий смуток? Чи хтось помер?

— Хіба ти не знаєш? Тут недалеко є колодязь. З нього бере воду все місто. Тим колодязем заволодів змій. За воду йому треба давати найкращу відданицю, бідну чи багату, селянську чи царську… Та десь черга на царську дівку. Вранці мусять її привести до колодязя. Цар написав усюди розказ: «Хто уб'є змія і врятує його доньку, той стане його зятем». То тепер розумієш, чому смуток у місті?

Іван подумав і каже:

— Веди мене до царя. Я уб'ю зміюку.

   І чоловік повів Івана до царя. Іван був бідно одягнений, і тому стража не пускала його до царя. Та коли Іван нагадав про царський розказ, пустили його у царські палати. Цар подивився на хлопця, коли узнав від стражі, чого той прийшов, і каже:

— Запам'ятай: якщо не уб'єш змія, то відрубаю тобі голову. А уб'єш, то оженю тебе на моїй дівці і передам тобі половину царства.

   Другого дня Іван пішов до колодязя. Не довго чекав він. З'явився змій і заричав:

— Ти, хлопче, чого сюди прийшов? Замість царівни? Спочатку тобою посмакую, а потім увесь народ міста зморю без відьом!

— Не хвалися, — каже Іван. — Будеш ти нині без сніданку!

   Вийняв Іван сопілку і почав грати. Змій як почав танцювати, то земля задрижала. Народ переполошився. Думали, що кінець світу. А Іван доти грав, доки змій не здох. Зразу стало тихо. Люди думали, що леґінь пропав, і дуже налякалися, коли його побачили живим.

— Ну, люди, — сказав їм Іван, — тепер можете брати воду, хто скільки захоче. Змій убитий, і відданиці можуть жити без страху.

   Прийшов Іван до царя, потребував дівку і половину царства. Цар подивився на нього і каже:

— Нащо тобі царську дівку? Вона не для тебе. Я тобі дам золота, і кожна відданиця піде за тебе. Де хто бачив, щоб царська донька віддавалася за голодранця?!

— Пресвітлий царю! Ви самі обіцяли мені доньку. Мені не треба вашого золота.

— А чим докажеш, що то ти убив змія?

Народ зібрався коло них і слухає їх бесіду.

— Чим докажу? — розсердився Іван. — Зараз побачите!

   Витяг карликову сопілку і почав грати. Почав народ танцювати. Танцюють усі: і старі, і молоді, і вівці, і корови, і кури, і гуси, і свині, і цар, і цариця. Танцювали доти, доки на ногах держалися. Потім почав цар просити:

— Перестань грати, бо вмираємо.

Іван перестав, і цар каже:

— Тепер вірю, що то ти убив зміюку. Но перед тим, як оженитися на моїй доньці, мусиш зробити три речі. Зробиш — твоя царівна і половина царства. Не зробиш — то що поробиш… Перше завдання: за одну ніч маєш з'їсти дванадцять волів і дванадцять випічок хліба.

   І сам цар думав, що Іванові цього досить на кілька років. Та Іван не журився. Приказав знести хліб і м'ясо в одну кімнату і закрився там на замок. Коли залишився сам, проговорив:

— Ах, якби був тут мій брат Всепоїдайло! Він би все відразу поїв!

І в ту хвилину перед ним з'явився Всепоїдайло.

— Не журися: цього мені мало на одну ніч.

    Встає вранці Іван і видить: все з'їдено, а його брат смачно спить. Розбудив його Іван, і Всепоїдайло каже:

— Брате, ще такого доброго я ніколи не їв!

   Подякував Всепоїдайло і пішов. Прийшли царські слуги провіряти кімнату і дуже здивувалися: одні кості лишилися. І цар був здивований. Та мав ще надію на друге завдання: за ніч випити двадцять чотири бочки.

   На другу ніч заперли Івана у підвалі з повними бочками вина. Не встиг він сказати, щоб з'явився Всевипивайло, як той уже був у підвалі. Сказав йому Іван про свою біду, а той лиш розсміявся:

— Лягай спати! Мені цього буде мало.

   Пробудився Іван і видить: бочки порожні, а його брат спить. Як пробудився, каже:

— Ще таке смачне вино я не пив ніколи!

   Подякував Всевипивайло за гостину і пішов. А царські слуги, як зайшли в підвал, та здивувалися:

— Як один чоловік міг випити стільки вина?

Цар також здивувався і сердито каже:

— Та ще третю річ мусиш зробити: за густими хащами, за високими горами, за швидкими ріками є колодязь із живущою водою; моя служниця і ти підете принести тої води: принесеш скоріш від неї — твоя донька, не принесеш — прожену тебе…

   Вранці узяв Іван склянку і пішов по воду. Цар послав по воду стару служницю – відьму. Витягла вона мітлу, сіла на неї і полетіла. А Іван подумав:

«Ех, якби був тут мій брат Побігайло!»

   Побігайло з'явився відразу. Іван розповів йому про свою біду, і той каже:

— Давай склянку!

   Розв'язав другу ногу та полетів вихром. Набрав води і ліг спочити, бо баба була ще далеко. Пригріло на нього сонце, і він задрімав і не видів, як відьма прилетіла на мітлі, набрала води і полетіла назад.

Чекає Іван брата, а той не біжить. Зажурився Іван і подумав:

«Якщо б тут був Далекогляд! Побачив би, що сталося».

   Лише сказав ці слова, а вже перед ним з'явився Далекогляд. Роздивився Далекогляд і каже:

— Відьма летить з водою, а Побігайло спить.

— Що робити? — журиться Іван. — Ех, якби тут був Далекометайло. Він би мені поміг.

Не встиг договорити, а вже Далекометайло з'явився.

— Що за біда?

— Треба Побігайла розбудити.

   Вхопив Далекометайло камінець, кинув і попав Побігайлові у ніс. Той проснувся і побіг. Обігнав відьму, приніс Іванові склянку з водою. А Іван побіг до царя з тою водою. Цар сердитий, мало не вмер від злості. Та слово має бути словом.

— Ти всі три речі зробив, і моя донька буде твоєю жінкою, — сказав цар Іванові, а сам подумав: «Більше ти не побачиш білого світу». — Іди і готуйся до весілля.

   Царські слуги принесли Іванові панську одежу, підстригли його, побрили і відвели в залізну кімнату спати. Заснув Іван. А слуги під тою кімнатою розіклали великий вогонь. Так зробили, як їм цар приказував. Пробудився Іван, а його щось пече… Хоче вийти, а нікуди: двері замкнено, а вікон немає. «Тут помирати, — подумав Іван. — Хіба би Вседрижайло з'явився, але й той би згорів».

   І в цю хвилину в кімнаті з'явився Вседрижайло. І відразу в кімнаті стало прохолодно.

   Вранці зайшли царські слуги і цар у кімнату, а там іній. Злякався цар, що Іван має таку силу. І віддав за нього свою доньку.

   Іван прикликав на весілля батька, матір і своїх названих братів. Цілий тиждень веселилися.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒  

Додати коментар