Кому трудніш правитись

   Мужик із жінкою час­то спорились: кому із них робити трудніш? Мужик каже, що йому трудніш у полі, а жінка — що їй трудніш дома. От раз літом і помінялись вони роботами: жінка поїхала орати, а мужик зоставсь дома. От, ідучи орачем, жінка і на­казує мужикові:

— Гляди ж ти мені, не проспи череди, віджени корів у череду, а овечок і телят у ватагу; та гляди не запропасти курчат із квочкою, нагодуй їх; та щоб обід у тебе поспів, поки приїду, і буханців напечи та мас­ла сколоти, і щоб сколотини були; он там сухе про­со, то стовчи пшона на кашу.

   Загадала усе й поїхала собі з сімейкою у поле. Му­жик поки зібрався гнати скотину, а ватагу й череду вже прогнали: треба було бігом доганяти. Вернувсь додому, та щоб шуліка не потаскав курчат, він по­зв'язував їх ниткою, прив'язав до квочки і пустив на­двір, а сам став поратись у печі. Бачив він, що жінка тоді і діжу місить, і пшоно товче на кашу, як топи­ться у печі, — от замісив він діжу і став разом на ступу пшоно товкти, а щоб за одним заходом сколотити і масло, прив'язав до пояса горщик з сметаною, бач, з такою гадкою, що як товктиметься пшоно, то й мас­ло сколотиться. От тільки почав товкти пшоно в ступі, а квочка — кирр, кирр, а курчата як запищать, він з ступи та надвір глянути, чого вони, та зачепивсь за ломаку і простягся, горщик із сметаною розбився. Дивиться він аж здоровенний шуліка ухопив курча, а за ним потяглися останні курчата з квочкою, бо прив’язані були міцно так усіх і попер шуліка. Поки му­жик поглядав, куди поніс шуліка квочку з курчатами, тим часом убралась свиня у хату, звалила діжу з тістом воно попливло по хаті, а свиня жує його на весь рот, а друга свиня порається біля пшона в ступі, а тут і вогонь в печі погас. Задумався мужик, стоїть, що йому робити, а вже давно обідня пора. От вже і жінка повернулась з поля. Приїхала жінка у двір, зирк —квочки нема. Мерщій розпрягла шкапу, та в хату, та й питає мужика:

— Де квочка з курчатами?

— Де! Шуліка ухопив. Я позв'язував курчат та й поприпинав до квочки, щоб шуліка не схопив якого або щоб не порозбігались, аж шуліка налетів, такий здоровенний, що й квочку поніс, і курчат.

— А обідати наварив?

— Наварив! Коли і в печі погасло!

— Масло сколотив?

— Е, сколотив тобі! Побіг за квочкою, спіткнувся, а горщик розбився, і сметану собаки поїли.

— Та що це у тебе тісто по хаті?

— Та бісові свині! Я кинувся за квочкою, а вони у хату: одна діжу вивернула, друга пшоно в ступі поїла.

— Так ти, бачу, все поробив?

— Еге, поробив! Поробиш за тими іродовими шулі­ками та свиньми.

— А я ж спахала, що ти сказав, та, бач, у яку ще пору повернулась.

— Еге, там одно діло, а тут – скільки наказала: і те зроби, і друге зроби, де ж його усе упорати?

— А я ж роблю це кожного дня. От тож і є! Не спор, не кажи, що жінкам нічого робити.

повернутися до: Українські народні казки⇒