Кощій Безсмертний, Іван – царевич та Булат – молодець
Кощій Безсмертний, Іван – царевич та Булат – молодець
Були собі в одній країні цар з царицею, і мали вони єдиного сина Івана-царевича. От як підріс Іван – царевич та став справжнім богатирем, надумав він поїхати мандрувати, світу побачити, гарної нареченої собі пошукати.
Попрощався з батьком і матір’ю, сів на доброго богатирського коня і поїхав.
Їхав, їхав та й заїхав у чужодальню сторону, до якогось чужоземного міста. Коли це бачить: ведуть з того міста чоловіка, у кайдани закутого, ще й батогами б’ють. Під’їхав Іван – царевич і питається:
— Що це за чоловік, куди ви його ведете і за що б’єте?
А люди відповідають:
— Це в нас такий закон: хто цареві податку не сплатив, того батогами бити та у в’язницю вкинути, поки хтось за нього викупу не сплатить.
Іван – царевич питає:
— А який же викуп?
— Десять тисяч карбованців.
Івану – царевичу стало шкода того чоловіка.
От він і каже:
— Зніміть з нього кайдани й відпустіть на волю. Я за нього викуп сплачу.
Витяг гроші, заплатив і поїхав собі далі потроху.
А той чоловік, як тільки зняли з нього кайдани і відпустили на волю, побіг услід за Іваном – царевичем та й гукає:
— Іване – царевичу, візьми мене з собою! За те, що ти мене визволив, я тобі в пригоді стану!
Іван – царевич питає:
— А як же тебе звуть?
— Булат – молодець.
От Іван – царевич і погодився його з собою взяти. Купив Булатові коня, сіли вони й поїхали.
Дізнався Булат – молодець, що Іван – царевич собі нареченої шукає, і каже:
— Є тут у сусідньому царстві одна царівна, з усіх красунь найкраща. Замкнула її зла мачуха у високу башту на сім замків, і ніхто її визволити не може. Ото була б для тебе найкраща наречена.
Як почув Іван – царевич про таку красуню, то й закортіло йому її визволити і за себе взяти. Та тільки як до башти із сьома замками підступитися? Та Булат – молодець усяке зілля знав. Пішов він у дрімучий ліс, знайшов там чудодійну розрив – траву, що всі замки відмикає. Приїхали вони з Іваном – царевичем до високої башти, всі замки відімкнули і вивели з башти царівну – красуню, з усіх красунь найкращу. Посадив Іван – царевич її на коня позад себе, і поскакали вони чимдуж геть з тієї країни.
Їхали, їхали цілий день до вечора, а як стало сутеніти, зупинилися в лісі на ночівлю. Булат – молодець і говорить:
— Я ляжу відпочину до півночі, а з півночі ти відпочиватимеш, а я стерегтиму.
Ще північ не прийшла, як Іван – царевич розбудив Булата – молодця. Булат – молодець схопився:
— Що таке?
— Нема моєї нареченої! — каже Іван – царевич, а сам плаче гіркими сльозами. — Я задрімав трохи, а її не стало!
Придивився Булат – молодець до слідів на рясній траві навколо й каже:
— То Кощій Безсмертний твою наречену вкрав. Їдьмо його шукати.
Сіли на коней і поїхали.
Їхали вони, їхали, коли це дивляться — пасеться сила – силенна худоби. Булат – молодець придивився до худоби, до пастухів і каже:
— Це худоба Кощія Безсмертного.
От Іван – царевич і Булат – молодець повбивали Кощієвих пастухів, а самі одяглися в їхню одежу і погнали худобу до Кощієвого двору.
Тільки пригнали, вискочила служниця, вибрала з отари білу козу і почала доїти у золоту дійницю. Булат – молодець і питає:
— Для кого це ти доїш молоко у золоту дійницю?
— Та понесу царівні умиватися, — каже служниця.
Тут Булат – молодець наказав Іванові – царевичу зняти з руки перстень, що йому царівна подарувала, та вкинути його в молоко.
Принесла служниця молоко до царівни, а та почала вмиватися і побачила перстень.
— Звідки тут перстень? — питає.
— Та то, мабуть, пастухи вкинули, — відповіла служниця.
— Біжи швидше та поклич їх сюди!
Привела служниця пастухів, глянула на них царівна і впізнала Івана – царевича і Булата – молодця.
— Тікаймо з нами! — кажуть вони.
А вона їм:
— Від Кощія Безсмертного не втечеш. Наздожене він нас і повбиває.
— А де він зараз?
— Десь полетів по світу.
Булат – молодець каже їй:
— Як він прилетить, випитай у нього гарненько, де його смерть.
Царівна так і зробила. Як прилетів Кощій Безсмертний, стала вона його випитувати:
— Який ти сильний, нікого й нічого не боїшся, а чи є в тебе смерть?
Кощій і відповідає:
— Ніхто ще в світі мою смерть не знаходив і не знайде, ніхто мене не вб’є. А смерть моя на морі, на окіані, на острові Діяні. На тім острові є дуб, а під дубом сундук, а в тім сундуку заєць, а у зайці качка, а у качці яйце, у тому яйці моя смерть.
Ось царівна і переказала Іванові – царевичу та Булатові – молодцю, де Кощієва смерть. Сіли вони на добрих коней і поїхали ту смерть шукати.
Їхали, їхали не день, не два, заїхали у зовсім пустинний край. Не стало вже в них харчів, а їсти хочеться. Дивляться — біжить собака. Булат – молодець і каже:
— Уб’ю я хоч оцю собаку, та й з’їмо її.
А собака відповідає людським голосом:
— Не вбивай мене, добрий чоловіче, я вам у пригоді стану.
Їдуть далі, а на дереві сидить орлиця. Булат-молодець каже:
— Уб’ю я цю орлицю, та й з’їмо її.
А орлиця відповідає:
— Не вбивай мене, добрий молодче, я вам у пригоді стану.
Поїхали вони далі. Доїхали до синього моря, до самого берега. Коли це бачать — лізе по березі рак.
Булат – молодець і каже:
— З’їмо цього рака.
А рак відповідає:
— Не їжте мене, добрі молодці, я ще вам у великій пригоді стану.
Відпустили вони й рака. Дивляться — пливуть по морю рибалки. Булат – молодець почав гукати:
— Відвезіть нас до острова Діяна!
Рибалки не відмовилися, взяли їх обох і перевезли.
Ідуть Іван – царевич і Булат – молодець по острову і бачать: стоїть серед острова великий дуб. Підступивсь до дуба Булат – молодець, ухопився та й вирвав дуб із коренем. Глянули — а внизу сундук. Дістав той сундук Булат – молодець, зірвав віко, а з сундука вискочив заєць і побіг. Коли це де не взялась собака, та сама, що вони її не вбили. Погналася собака за зайцем, наздогнала в одну мить і принесла в зубах.
Булат – молодець схопив зайця, розірвав його надвоє, а з зайця вилетіла качка і полетіла в небо. Коли це де не взялась орлиця, кинулася за качкою і принесла в дзьобі. Булат – молодець схопив качку, розірвав надвоє, а з качки випало яйце і покотилося просто в море!
Зажурилися Іван – царевич і Булат – молодець — як їм з моря яйце дістати? Аж тут лізе з моря рак і котить яйце перед себе. Схопив Булат – молодець те яйце, поклав у кишеню, і стали вони рибалок гукати, щоб перевезли їх назад до берега. Ті й перевезли.
Посідали вони знову на коней і поскакали до Кощієвої хати. Заходять сміливо просто до хати і кажуть Кощієві:
— То ти нахвалявся, що ніхто твоєї смерті не знайде?
Та тільки — цок! — тим яйцем Кощієві по лобі, він в тую ж мить перекинувся і вмер.
Забрали вони царівну і поїхали швидше додому. Їхали вони, їхали, поки застала їх ніч. Булат – молодець говорить царевичу:
— Лягайте ви спати, а я стерегтиму.
Полягали Іван – царевич і царівна на м’якій траві під деревом і заснули. А Булат – молодець теж лежить, та тільки не спить, а все бачить і чує.
От опівночі прилітають на дерево три сови. А то були не звичайні сови, а чаклунки — Кощієві сестри. Посідали вони на дерево і почали розмовляти.
Перша сова каже:
— Убили Іван – царевич і Булат – молодець нашого брата, забрали царівну – полонянку, не буде ж і їм добра: приїде Іван – царевич додому, схоче похвалитися царівні своїм добрим конем, а кінь вирветься і вб’є Івана – царевича. А хто це чує і скаже, той по коліна кам’яним зробиться.
А друга сова каже:
— Убили Іван – царевич і Булат – молодець нашого брата, забрали царівну – полонянку, не буде ж і їм добра: приїде Іван – царевич додому, схоче похвалитися царівні своєю коровою, що йому змалечку молоко давала. А корова та вирветься і заколе Івана – царевича рогами. Хто це чув і скаже, той по пояс кам’яним стане.
І третя сова каже:
— Убили Іван – царевич і Булат – молодець нашого брата, ще й царівну – полонянку забрали, то не буде й їм добра: приїде Іван – царевич додому, схоче похвалитися царівні своєю собакою, а собака сказиться і порве Івана – царевича. А хто це чує і скаже, той весь кам’яним стане.
Сказали, зареготали і полетіли геть.
Як розвиднілося, прокинулися Іван – царевич і царівна, посідали знову на коней і поїхали далі. Нічого їм Булат – молодець про цих сов не сказав.
Їхали, їхали, приїхали нарешті додому. Тут їх цар з царицею зустріли, сина з нареченою привітали, а незабаром і весілля відгуляли.
От і каже якось Іван – царевич молодій дружині:
— Покажу я тобі свого коня, що на ньому я змалечку їздив, та корову свою, що мені змалечку молока давала, та ще й собаку, що з нею я змалечку гуляв.
Вийшли вони на подвір’я, і наказав Іван – царевич привести коня, корову та собаку. От ведуть конюхи коня, а він басує, вудила гризе, поводи рве. Як гукне Булат – молодець:
— Ведіть коня геть та вбийте його, бо він вирветься й Івана – царевича вб’є!
Тільки вимовив — і враз по коліна кам’яним став. Злякалися люди, таке побачивши, і вмить зарубали коня. Аж тут скотарі корову ведуть, а вона реве, з рук рветься. Та Булат – молодець як гукне:
— Ведіть корову геть та вбийте її, бо вона вирветься і заколе Івана – царевича рогами.
Сказав — і одразу кам’яним став по пояс.
Зарубали корову скотарі, коли це псарі собаку ведуть. А Булат – молодець знов гукає:
— Забийте швидше цю собаку, бо вона сказиться і царевича порве!
І в ту мить закам’янів увесь Булат – молодець, а собаку псарі зарубали.
Почали Іван – царевич з царівною плакати, тужити за вірним другом, Булатом – молодцем. Та що робити? Нема вже його!
Минув рік, минув другий, народилося в Івана – царевича з царівною двоє діток. Жити б їм, не тужити, та все не може забути Іван – царевич Булата – молодця. От одного разу приходить він до закам’янілого друга свого і починає гірко плакати. Коли це чує — камінь промовляє:
— Якщо тобі так шкода мене, якщо хочеш, щоб я знову живий став, я скажу, що треба зробити.
Іван – царевич каже:
— Скажи, усе зроблю!
А камінь говорить:
— Іди заріж своїх дітей і кров’ю мене помаж, я враз оживу.
Пішов Іван – царевич, порізав дітей і помазав кров’ю камінь. І як тільки помазав, вмить ожив Булат – молодець і став такий, як і раніше був. Зрадів Іван – царевич, друга вірного обіймає, а сам сльози гіркі проливає — бо діток шкода.
Тут каже йому Булат – молодець:
— Не журися, Іван – царевич, ходімо на діток твоїх глянемо.
Заходять вони до світлиці, а діти в колисочках гойдаються, живі – здорові, як нічого їм і не було!
Всі раділи, гуляли, мед – пиво кружляли. І я там сидів, мед – пиво пив, по вусах текло, а в роті не було.
