Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Козаки і смерть

Козаки і смерть

   Ішло, два козаки степом, надибали дерево й сіли в холодку. Один на бандурці пограває, а другий слухає.

Коли це один і каже:

— Ой, братику, біда! Смерть іде! (А воно, бачите, в степу так здалека видно!).

— Ну, то що? — каже той.

— Та вона ж нас постинає! Тікаймо!

— Е ні, брате, не подоба козакам утікати! Та й спека он яка чортяча, не дуже то й підбіжиш! Будемо уже сидіть. Раз мати на світ родила, раз і помирати!

— Чи так, то й так!

Сидять. Надійшла смерть та й каже:

— Оце й добре, що я вас, волоцюг, спіткала. Годі вам гуляти та розкошувати, у шовкових жупанах ходити та мед – вино пити, ось я вас із світа зжену, косою голови постинаю!

— Стинай, — каже один козак, — на те твоя сила й воля! Тільки дай мені, милостива пані, перед смертю люльки покурити!

— Ну, — каже смерть, — коли ти мене милостивою панею назвав, то вже кури собі!

   Вийняв козак люльку та як закурив! А тютюн добрячий, міцний, — як пійшов від нього дух та дим, то смерть аж набік відійшла.

— Оце, — каже, — який поганий дух! Як це ти таку погань куриш!

— Та що ж, — каже козак, — так мені сужено!

Як розійшовся дим та дух, смерть знов приступила:

— Ну, — каже, — покурив, тепер я вас обох постинаю!

— Стривай, милостива пані, дай і мені пільгу! — каже другий козак. — Дозволь мені перед смертю табаки понюхати!

— Нюхай, — каже, — та знай мою добрість.

   Вийняв той козак ріжка, бере понюшку, а сам думає, як би йому призвести смерть, щоб вона понюхала!.. Нюхнув на один бік, нюхнув на другий, крекнув, бо табака була добре заправлена: там до неї було й чемериці, й тургуну, й перцю додано для моці, щоб у носі крутило.

— А що ж воно, добре? — питає смерть.

— Та як кому! — каже козак.

— Ану, дай спробувати! — просить смерть.

— На, милостива пані!

   Як нюхнула смерть, як закрутить їй у носі, як чхне вона — аж косу впустила!

— Цур же йому, — каже, — яке погане! Ще поганіше, ніж той дим! І як це ти таке паскудство вживаєш?!

— Отак як бачиш! — каже козак. — Приймаю муку цілий вік, бо так уже мені пороблено чи наслано, Бог його зна! Мушу терпіти…

— А! — каже смерть, — коли так, не буду ж я вас косою стинати! То не штука — вмерти, а от ти чхай ще 50 літ!

Отаким чином і визволилися козаки від наглої смерті.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒ 

Додати коментар