Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Красносвіт

Красносвіт

   Був чоловік такий, що не мав дітей. Ішов він якось дуже вдосвіта й найшов яєчко в кор­чі. Узяв те яєчко, поклав у пазуху та й так вті­шився ним, як не знати чим. Прийшов додому і каже жінці:

— Жінко, яке я яєчко гарне знайшов!

А жінка каже:

— Гаразд, що знайшов! Може, то щастя наше. Клади його на піч, на тепленьке!

   Поклав чоловік те яєчко на піч і все про ньо­го думає. Прийшла ніч. Не спить він, аж диви­ться, а те яєчко розкривається, а звідти ви­ходить такий хлопчик маленький і такий гар­ний, що чудо, та й каже:

— Чоловіче, не бійся мене, а будь мені за тата. Я називаюсь Красносвітом. Іди завтра, сватай за мене доньку в царя!

А чоловік каже йому:

— Як я можу йти до царя сватати за тебе доньку?

— Іди, не бійся! Будеш бачити, що цар від­дасть за мене доньку, лише йди та сватай.

   Узяв той чоловік на другий день та й пішов сватати за нього цареву доньку. Каже собі:

— Вчиню його волю! Буду бачити, що цар скаже.

Прийшов до царя:

— Так і так, є в мене такий хлопець, Красносвіт його ім'я, в яєчко зачиняється, та й по­слав мене до вас доньку сватати.

А цар каже:

— А я не знаю, що це таке. Нехай дівчина його полюбить, то я віддам її за нього.

Покликали ту панну, а вона каже:

— Я доки не буду його бачити, то й не піду за нього. А як побачу, то, може, й піду. При­несіть його!

   Пішов чоловік, приніс те яєчко, та й дав па­нянці і сказав, щоб його тримала в теплі, а вно­чі воно розкриється, то тоді вона побачить, що то за Красносвіт.

   Взяла вона поклала його на печі й чекає, а він вночі вийшов з яєчка. А вона як його по­бачила, та й сказала:

— Татуню, любий, золотий, піду за нього, такий дуже гарний!

Тато згодився на те, зробили весілля.

   Пішли до шлюбу, то вона стояла, а яєчко поклали коло неї, та й звінчали її з тим яєчком. Прийшла ніч, лягає вона спати та й те яєчко бере до себе, а він вночі виходить до неї, та й знов зачиняється у те яєчко.

   Так вони жили якийсь час, і вже небагато мав бути він у тім яєчку, уже відслужувався (то він якусь покуту мав, а як його час вийде, то мало йому самому яєчко розкритися). Та жінці про те нічого не казав.

Але раз прийшла до його жінки якась баба та й питає її:

— Ну, як ти з цим яєчком живеш? А вона каже:

— Бабко – любко! Такий гарний хлопець, якби у те яєчко не зачинявся!

А баба їй каже:

— Як він вийде до тебе вночі, а ти візьми та й розбий яєчко!

   Послухала вона тієї баби: він вийшов до неї вночі, а вона взяла та й шкаралупку вдарила кулаком і розбила.

Як він це побачив, схопився зараз та й каже:

— Я вже недовго мав сидіти, вже мав бути вільним, а тепер усе пропало!

А в неї кров з носа й бризнула йому на со­рочку.

   Тоді де не взялися на ній обручі залізні, та залізні Черевики, та й палиця залізна до руки прикувалася.

А він каже:

— Як ці черевики зносиш, а палицю зі­треш, тоді мене знайдеш і мого сина породиш.

   Та й пропав він. Встала вона, заплака­ла і пішла його шукати.

   Ішла, ішла, прийшла аж на край світу, а далі зайшла аж на той світ. Приходить до Мо­розової жінки, а вона почала її сварити:

— Чого ти звідтіль прийшла, з того світу? За чим ти сюди прийшла? Іди собі назад!

А жінка у неї просить:

— Так і так, — каже, — я шукаю Красносвіта. Чи де ваш чоловік його не бачив, як хо­див світами?

Морозова жінка дала їй золоте яблучко та й каже:

— Іди ти під постіль, лягай. Як прийде чо­ловік, я буду питатися.

Приходить чоловік увечері. Ввійшов до хати та й каже:

— Жінко, тут є прісна душа з того світу!

А вона йому каже:

— І що це тобі причулося? Вечеряй та ля­гай!

   Повечеряв він, ліг, і Морозиха лягла. Він заснув, а вона взяла та й кинула на нього руку ніби спросоння. А Мороз каже:

— Що тобі, жінко?

— А, мені сниться жінка, яка шукає Красносвіта. Чи ти його не бачив, як ходив сві­тами?

— Ні, я не бачив ніде.

Встав рано та й пішов, а Морозиха каже тій жінці:

— А чула?

— Чула.

— То йди ж собі.

   Вона рано встала та й пішла. Приходить до Місяцевої жінки. А та ще дужче її сварить:

— А ти, — каже, — чого прийшла з того світу?

Стала вона її просити:

— Так і так, — каже. — Я шукаю Красносвіта. Ваш чоловік ходить світами, чи де його не бачив?

Дала їй Місячиха золоту качечку та й каже:

— Іди під постіль, як прийде чоловік, я його запитаю.

   Приходить Місяць додому. Спитала його жінка, чи не бачив де у світі Красносвіта.

— Ні, не бачив, — каже Місяць.

   Пішла нещасна і прийшла до Вітрової жін­ки. А ця приймала її ще гірше, та дала їй золо­тий кужіль. Прилетів Вітер додому. Питає його Вітриха, чи не бачив де Красносвіта.

Вітер каже:

— Бачив.

 А Вітриха:

— А де бачив?

— У поганого царя, ходить з поганим царем на полювання.

   Рано Вітер устав та й пішов, а його жінка каже до Красносвітової жінки:

— А що, чула?

— Чула.

— Ну, — каже, — іди собі!

А Красносвітова жінка почала її просити:

— Скажіть, куди мені йти до поганого царя. А Вітриха каже:

— Іди туди, там є великий став, коло того ставу підеш вгору, то там є сад, а в тім саду Двір.

   Пішла вона коло ставу, а там погана цариця пере у ставку. Сіла жінка Красносвітова собі скраю та й дивиться, що та пере, — пізнала сорочку Красносвітову, а на ній свою кров. Прийшла вона до тієї цариці та й питаєть­ся:

— Що то на тій сорочці?

А цариця каже:

— В мене є якийсь слуга, то йому пішла кров з носа, та на сорочку капнула, та не можу відіпрати.

А та вже знає, що то її кров! Пізнала ту со­рочку! Та й каже:

— Ану дайте мені, я буду прати, чи не пу­стить?

Взяла ту сорочку, лиш умочила у воду — кров і пропала.

А та погана цариця каже їй:

— Я скільки прала, що не робила, а ніщо не допомагало!

Іде цариця додому, а жінка Красносвітова каже:

— Я піду з вами, щось у вашім дворі пока­жу.

— Іди, — каже.

   Прийшла вона та й серед двору грається зо­лотим яблучком. А діти тієї поганої цариці це побачили та й почали плакати. Вийшла цариця:

— Дам тобі, що хочеш, тільки дай моїм ді­тям те яблучко!

А жінка каже:

— Не хочу нічого, тільки одну ніч спати біля Красносвіта.

Цариця каже:

— Давай, будеш спати.

   Дала вона тій цариці яблучко. А як прийшов вечір, то цариця взяла Красносвіта умертвила та тоді пустила її до нього та й замкнула.

Як уже всі полягали, вона почала голосити:

— Встань, Красносвіте, встань! Я черевики зносила і палицю стерла, лише твого сина не породила!

   Проплакала вона всю ніч, а Красносвіт ле­жить, як неживий. А рано погана цариця її прогнала, а Красносвіта знов оживила і він пішов на полювання.

   Ходить його жінка по подвір'ю та й почала гратися із золотою качкою. А діти поганої ца­риці побачили і почали плакати. Вийшла ца­риця і каже:

— Дам тобі, що хочеш, тільки дай моїм ді­тям ту качку.

— А дозвольте ще одну ніч біля Красно­світа побути.

   Взяла погана цариця золоту качку, умерт­вила Красносвіта і пустила жінку до нього. Стала його жінка голосити:

— Встань, Красносвіте, встань! Я черевики зносила і палицю стерла, лише твого сина не породила!

Проплакала всю ніч, а Красносвіт не чує.

   Але там, в іншому покої, спав той слуга, що з Красносвітом щодня ходив на полювання, то він усе чув, як вона голосила. Рано знов цари­ця її прогнала, а Красносвіт пішов на полюван­ня. Ходить та жінка по двору та й гадає собі:

— Ще лиш отой кужіль маю. Як ще й цієї ночі не встане, то що буду робити?

   А далі взялася гратися тим кужелем. Як те цариці діти побачили, то такий плач підня­ли!

Зараз цариця прибігла до неї і каже:

— Що хочеш, те тобі дам, тільки дай дітям той кужіль, хай не плачуть.

А вона каже:

— Я нічого не хочу, тільки хочу ще одну ніч спати біля Красносвіта.

А цариця каже:

— Добре, будеш спати!

А на полюванні слуга каже:

— Красносвіте, що я вам буду казати? Коло вас жінка вночі голосить.

— А як вона голосить? — питає Красносвіт. Слуга розповів йому про все, що чув. Тоді Красносвіт зліз із коня, уломив три прутики однолітки і каже тому хлопцеві:

— На, — каже, — як вона буде голосити, то дай їй ті три однолітки і кажи, хай перетягне мене на друге місце і вдарить три рази цими однолітками, то я встану.

   Прийшов вечір, цариця знову умертвила Красносвіта, пустила жінку до нього, замкну­ла двері та й пішла.

А жінка почала голосити. А слуга крізь две­рі кричить:

— Жінко! Жінко!

— Чого?

— На тобі ці однолітки, перетягни його на інше місце та й удар ними три рази, то він ус­тане.

Вона так і зробила, і Красносвіт встав.

   Тоді з неї ті обручі поспадали, і вона тут зараз сина й породила. А він як устав, так зро­билося ясно – ясно на увесь двір.

   Погана цариця як це побачила, та й прибіг­ла, та почала її клясти:

— А, ти, бестіє! То ти так біля нього спала? То ти таке наробила?

   Але Красносвіт узяв ті три однолітки та й вдарив ними її три рази, і погана цариця щезла.

А сам зостався з жінкою у тих дворах жити.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар