Кріпак і чорт

   Колись, як  була кріпаччина, в одного пана служив чоловік. От пан йому каже:

— Дай мені дві жмені срібла або вижени он з того болота чортів, то я тебе на волю випущу.

   Чоловік думає собі: «Срібла важко дістати, а чортів можна вигнати».

   Пішов він до коваля, щоб той йому зробив дротяну нагайку. Коваль зробив. Взяв він нагайку — та до того озера. Прийшов і почав з грязі стовпчики ліпити.

Коли це чорт виходить з озера та й питає:

— Що це ти, чоловіче, робиш?

Чоловік йому каже:

— Оце думаю будувати на озері монастир. Ото, бач і стовпи положив. — Показує на ті стовпчики, що з грязі ліпив.

Чорт йому каже:

— Не побудуєш ти тут монастиря, бо ми тебе задушимо.

   Сказав і побіг в озеро, і похвалився самому главному чорту. А цей, головний, посилає до того чоловіка самого високого чорта та й наказує:

— Скажи так тому чоловікові, що думає тут монастир будувати: якщо подужає тебе, то відступимо звідси, а якщо ти його подужаєш, то він повинен відступити від цього озера.

Виходить високий чорт з озера та й каже чолові­кові:

— Казав так наш начальник: хто кого з нас поборе, той тому оце озеро уступить.

Чоловік каже:

— Де тобі мене подужати! Краще поборись з моїм дідом. Він такий уже старий, що увесь обріс мохом, він тут у лісі лежить.

   А коло того озера був близько ліс. От чорт і по­слухав. Приходять у ліс, аж там під кущем лежить ведмідь. Чоловік йому каже:

— Оце той дід, іди з ним поборись. Якщо його подужаєш тоді і зі мною будеш боротись.

Чорт приходить та й торкає ведмедя лапою:

— Чуєш, вставай, будемо боротися.

   Тут ведмідь як схватиться, як візьме його в лапи та давай кусати та м’яти – насилу чорт вирвався.  Прибігає до озера та й каже головному чортові:

— Шкода. Не можна його побити. Коли я з його дідом боровся, та не поборов, — а дід його такий старий що аж мохом обріс увесь, — то якби з ним боровся він би мене й живого не пустив.

   От цей посилає другого чорта, уже горбатого, до того чоловіка. Виходить цей горбатий та й каже йому:

— Чоловіче, давай хто дужче свисне, то того буде озеро.

Чоловік каже:

— Добре, тільки свисни ти перший, а потім я свис­ну.

   Чорт як свиснув, то і листя на дереві попадало. Тоді чоловік каже:

— Ану, я свисну. Тільки ти очі зав'яжи хустинкою, бо як свисну, то й повискакують.

   Чорт і зав'язав хустинкою очі. Цей як свиснув його нагайкою по шиї, так він і покотивсь у озеро. При­йшов та й каже головному чортові:

— Нічого ми не зробимо з ним, бо як я свиснув, то йому нічого не сталось, а як він свиснув, то ледве мені очі не повилазили.

   От він посилає третього чорта, такого гладкого, як годований кабан, і дає йому свою булаву, таку, що важе пуд п'ятнадцять, і говорить йому:

— Давай хто вище підкине.

Виносить ту булаву до того чоловіка і каже:

   Ото так казав наш начальник: хто вище підкине оцю булаву, то того буде озеро.

Чорт головний як давав булаву, то попе­реджав:

— Гляди щоб ти її ніде не дів, бо тільки ти її загубиш, усі ми тоді пропащі.

   От чорт як підкинув її угору ще зранку, то аж увечері впала додолу, а цей чоловік тільки з одного боку її і підніме, а щоб усю її підняти, то цього не міг. Тож він узяв за один кінець та й дивиться в небо, а чорт його питає: 

— Чого ти дивишся вгору?

Чоловік каже:

— Чекаю, поки хмарка набіжить, бо хочу її закинути, щоб ти ніколи її не бачив. Тоді чорт за ту булаву та в озеро. Прибіг і каже чортові самому головному:

— Хотів закинути булаву на небо, а я і не дав.

   Головний посилає знов одного чорта до того чоловіка, щоб спитався його, чи не схоче він грошей багато взяти, аби тільки їх з озера не виганяв. Чорт приходить до нього та й каже:

— Що тобі дати, щоб ти тільки не виганяв нас з цього озера, бо це озеро ще наших прадідів?

Чоловік йому каже:

— Я з тебе багато не хочу, тільки дай мені оцей бриль, повен срібла.

Чорт його питає:

— Зараз тобі дати гроші?

— Ні, принесеш мені уночі в клуню.

— От добре, принесу, тільки не чіпай нас.

   Прийшов чоловік додому, викопав у клуні велику яму і зверху пропустив таку дірку, аби бриль помі­стився в яму, а потім прорізав дно у брилі та поста­вив його на тій дірці.

   Коли це вночі чорт несе йому мішок срібла. Приніс, висипав у бриль, дивиться, аж він порожній. Приніс він ще три мішки срібла — та таки ще не повний бриль. А чорт і не оглядається, що попід брилем яма, та й носить гроші, поки не наносив повний бриль. Тоді чо­ловік забрав ті гроші, дав дві жмені панові срібла й викупився від панщини.

повернутися до: Українські народні казки⇒