Кривенька качечка
Кривенька качечка
Був собі дід та баба, та не було у них дітей. От вони собі сумують; а далі дід і каже бабі:
— Ходім, бабо, в ліс по гриби!
От пішли, бере баба гриби, коли дивиться — у кущику гніздечко, а в гніздечку качечка сидить.
От вона дідові:
— Дивись, діду, яка гарна качечка!
А дід каже:
— Візьмемо її додому, нехай у нас живе.
Стали її брати, коли дивляться, аж у неї ніжка переломлена. Вони взяли її тихенько, принесли додому, зробили їй гніздечко, обложили його пір’ячком і посадили туди качечку, а самі знов пішли по гриби.
Вертаються, аж у них прибрано, хліба напечено, борщик зварений. От вони до сусідів:
— Хто це? Хто це?
Ніхто нічого не знає.
Другого дня знов пішли дід і баба по гриби. Приходять додому — аж у них і варенички зварені, і починочок стоїть на віконці. Вони знов до сусідів:
— Чи не бачили кого?
— Бачили якусь дівчину, від криниці водицю несла. Така, — кажуть, — гарна, тільки трошки кривенька.
От дід і баба думали – думали: «Хто б це був?» — ніяк не вгадають. А далі баба дідові й каже:
— Знаєш що, діду? Зробімо так: скажемо, що йдемо по гриби, а самі заховаємося та й будемо виглядати, хто до нас понесе воду.
Так і зробили.
Стоять вони за коморою, коли дивляться, аж із хати виходить дівчина з коромислом: така гарна, така гарна! Тільки що кривенька трошки. Пішла вона до криниці, а дід і баба тоді в хату, дивляться — аж у гніздечку нема качечки, тільки повно пір’ячка. Вони тоді взяли гніздечко та й укинули в піч, воно там і згоріло.
Коли ж іде дівчина з водою. Ввійшла в хату, побачила діда й бабу та зараз до гніздечка — аж гніздечка нема. Вона тоді як заплаче! Дід і баба до неї, кажуть:
— Не плач, галочко! Ти будеш у нас за дочку; ми будемо тебе любити і жалувати, як рідну дитину!
А дівчина каже:
— Я довіку жила б у вас, якби ви не спалили мого гніздечка та не підглядали за мною; а тепер, — каже — не хочу! Зробіть мені, діду, кужілочку й веретенце, я піду від вас.
Дід і баба плачуть, просять її зостатися; вона не схотіла.
От дід тоді зробив їй кужілочку й веретенце; вона взяла, сіла надворі й пряде. Коли ж летить каченят табуночок, побачили її й співають :
Онде наша діва,
Онде наша. Іва,
На метеному дворці,
На тесаному стовпці,,
Кужілочка шумить,:
Веретенце дзвенить.,
Скиньмо по пір’їнці,
Нехай летить з нами!
А дівчина їм відказує:
Не полечу з вами::
Як була, я в лужку,
Виломила ніжку,
А ви полинули,
Мене покинули!..
От вони й полетіли далі.
Коли летить другий табуночок. І ці теж:
Онде наша діва.
Онде наша Іва,
На метеному дворці,
На тесаному стовпці,
Кужілочка шумить,
Веретенце дзвенить.
Скиньмо по пір’їнці,
Нехай летить з нами!
А дівчина їм відказує:
Не полечу з вами:
Як була я в лужку,
Виломила ніжку,
А ви полинули,
Мене покинули!
Коли ж летить третій табуночок каченят, побачили дівчину і зараз:
Онде наша діва,
Онде наша Іва,
На метеному дворці,
На тесаному стовпці,
Кужілочка шумить,
Веретенце дзвенить.
Скиньмо по пір’їнці,
Нехай летить з нами!
Скинули їй по пір’їнці, дівчина увертілася в пір’ячко, зробилася качечкою і полетіла з табуночком.
А дід і баба знов зостались самі собі.
