Лев і комарі

   Одного разу лев, лежа­чи під кущем, позіхнув, потягся разів два і каже сам собі:

— Спасибі Богу, що я такий дужий вдався, нікого на світі не боюсь! Не так, як он ті нікчемні комарі; всякий його роздавить, і вони всіх бояться.

   Комарам обідно стало, що він їх ні за що рахує. Один з них каже:

— Не думай, що ти як здоровий, так тебе ніхто не здолає. Ми хоч і малі, а як захочемо, так іще тобі носа втрем.

Лев сер­дито гаркнув:

— Мовчи!.. Я вас однією лапою всіх по­давлю.

Старший комар каже:

— Ану, братці, возмімся за нього, буде тямити до нових віників, як глузувати з нашого брата!

   Як сипонули комарі на лева, як почали його жигати! Уже він і хвостом махав, і лапами то одною, то другою по землі шльопав, і всіма доразу лапами дри­ґав, і зубами клацав; нічого не помогло. Хоч чимало й подушив комарів, а їх ніяк не вменшалось; як з мішка сипались на лева. Уже він і підплигнув сажень на п'ять вгору, і навкруги куща бігав, а комарі одно — жигали. Лев бачить, що з комарами важко справи­ться, почав прохати їх:

— Будьте ласкаві, перестаньте, відчепіться від мене. Я з вами пожартував, а ви думає­те, що я вправду з вас глузую. Змилуйтесь, ради Бога, помилуйте.

Комарі відстали від лева, піднялись вгору стовпом і кажуть:

— Не хвастайся, брате, розумом, не хвались си­лою…

повернутися до: Українські народні казки⇒