Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Лев і осел, що удавав царя

Лев і осел, що удавав царя

   Мав чоловік осла. І той осел став старий, і дуже йому надоїло у господаря нагайок набира­ти, тому він відійшов від нього та й пішов собі у ліс жити. І так він собі ходив, набувався і не хотів ліп­шого життя мати, як у лісі. Але по лісі ходив лев і якраз на той час лев зближається до осла. Осел як побачив лева, то не стямив і заду­мався: «Нічого, прикинусь неживим!» Та й ліг. Але поки лев прийшов, то осел собі роздумав, що має робити. Приходить лев і питається:

— Хто ти такий?

А осел відповідає:

— А ти хто є?

— Я є цар над усіма зві­рами.

— О! То ти, — каже, — брешеш.

— Чому? — питає лев.

— Бо ти, — каже, — неправду кажеш, то я є цар.

— А ти відколи є царем? — каже лев. Та же я відколи світ, то я є царем над усіма звірами.

— Як так, — каже осел, — то мусиш мати якесь відзна­чення.

— Ну, а ти маєш? — каже лев.

— Так, є, — каже осел і зводиться на ноги, бо він лежав, говорив лежачи.

   Він підіймає задню ногу догори, — і акуратно була нова підкова прибита, — і каже:

— Видиш? Оце є моя царська печатка.

   Левові дуже стидно стало і подумав: справді, він є царем. Але він загадує з ос­лом зробити штуку:

— Знаєш ти, — каже, — що? Тепер зробім ще одну роботу за одну годину: хто більше звірів наловить, той буде царем.

   І пішли на призначене місце. Лев пішов у ліс і там зайця, там сарну, там цапа, — досить наловив, до десяти штук. А бідний ослисько пішов на велику поляну серед лісу і там простягся, і ліг, і так ніби неживий: очі вивалив, вуха опустив, ноги простер, — помер. Птахи, сороки, ворони позліталися роєм до нього їсти. Але осел так по одній і по дві бив, що навіть птахи не бачили, що пропадали їх друзі. Але нараз подумав собі осел: «Уже досить». І схопився він на ноги, і іде на призначене місце, де мали зійтися з левом. Каже йому лев:

— От видиш, маєш десять штук, я убив; а скільки ти маєш?

Каже осел:

— Го-го-го! Це дурниця, я маю, може, копу…

— Але яких? — каже лев.

— Прошу, ходи подивишся.

Приходять. Каже осел:

— Ну, видиш, оцих мені дай, що в повітрю літають, а не тих, що землею ходять! Ще сильніше стало стидно левові і зараз відійшов від осла і пішов у ліс.

Але зустрічає його здалека вовк і каже:

— Здоров, царю!

Вітає його, як царя. А лев став і каже:

— Я уже не є царем.

— Ой, та що таке? Та же відко­ли світ, то ти наш цар був і будеш. Каже лев потихо, дрожачим голосом:

— Тихо, цар є тут недалеко.

— Як він виглядає? — питає вовк.

— О, я тобі не можу сказати: вуха, як постоли, голова, як цебер, одним словом, страшний цар на увесь світ.

   Просить вовк лева, аби ішов йому показати того царя, бо він дуже рад би його басити. Лев не хоче, бо боїться дуже, відпрошується дуже. Каже вовк:

— Якщо боїшся, то зв'яжім хвости докупи, то буде не так страшно, та й краще нам буде боронитися ра­зом.

   Зв'язали вони свої хвости разом, і ідуть лісом, ви­ходять скраю; дивляться з – за товстого дерева —  стоїть цар. Каже лев пошепки:

— Бачиш того страшного царя?

— Що, — каже вовк, — то цар? То осел дурний!

   Лев не почув через страх те, щоказав вовк, та як ско­чить, як давай утікати, як та стріла біжить лісом та й між пнями, корчами, що з нього аж дух пре. Десь за півгодини лев став і обзирається — вовк уже неживий. Каже лев:

— Бачиш, — каже, — ти кажеш, що не страшний!.. Таж лишень з-за дерева на нього подивився, та випустив духа і не живий!

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар