Лисичка та журавель

   Були собі лисичка й журавель. Ото й зустрілися якось у лісі. Та такі стали приятелі!

Кличе лисичка журавля до себе в гості:

— Приходь, — каже, — журавлику, приходь, лебе­дику! Я для тебе — як для себе.

   От приходить журавель на ласкаві запросини. А лисичка наварила кашки з молоком, розмазала по тарілці та й припрошує:

— Призволяйся, журавлиху, призволяйся, лебедику!

   Журавель до кашки — стукав, стукав дзьобом по тарілці — нічого не вхопить.

   А лисичка як узялася до страви — лизь та лизь гарненько язиком, поки сама всю кашу чисто вилизькала.

Вилизькала та до журавля:

— Вибачай, журавлику, — що мала, тим тебе й приймала, а більше нема нічого.

— То спасибі ж, — мовить журавель. — Приходь же, лисичко, тепер ти до мене в гості.

— А прийду, журавлику, прийду, лебедику! На тому й розійшлися.

   От уже лисичка йде до журавля в гостину. А жура­вель наварив такої смачної страви: узяв і м'яса, й картопельки, й бурячків — усього – усього, покри­шив дрібненько, склав у глечичок з вузькою ший­кою та й каже:

— Призволяйся, люба приятелько, не соромся!

   От лисичка до глечика — голова не влазить! Вона сюди, вона туди, вона й боком, і лапкою, і навстоячки, і зазирати, й нюшити… Нічого не вдіє! А журавель не гуляє: все дзьобом у глечик, усе в глечик. Помаленьку – помаленьку — та й поїв, що наварив. А тоді й каже:

— Оце ж, — каже, — вибачай, лисуню, що мав, то тим і приймав. Та вже більше нічого не маю на гос­тину.

   Ох і розгнівилася ж лисичка І Так розсердилася, що й подякувать забула, як годиться, чемним бувши. Так – то їй журавлева гостина до смаку припала. Та від того часу й не приятелює з журавлями.

повернутися до: Українські народні казки⇒