Лисиця і козел у ямі

   Голодна лисиця бігла понад лісом, задравши морду вгору, приглядалась на ворон, зазівалась і по­летіла в яму. Яма була глибока, похоже — викопана мисливцями, щоб зловити якого – небудь звірюку. Ли­сиця цілий день сиділа в ямі голодна, старалася вискочити і ніяк не могла вибратися звідти. Уже пізно так, як у обідню пору, де не взявся козел, ішов до лісу, задравши голову; хвостиком шевелив, борідкою потрухував, головою покивував.

Побачила лисиця козла, почала його запрошувати:

— Ей, земляк! Чого ти там по жарі тиняєшся? Іди до мене в холодочок.

— Не хочу, там сиро; я краще піду в ліс, там, може, собі водиці надибаю, а то душа горить, пити хочеться.

— Ех ти, дурень кудлатий, де ж ти там води знайдеш? Та навіщо й шукати, коли ось у мене під ногами є чиста холодна вода. Плигай до мене, тут прохолодно, не душно, свіжа водиця… І умирати не треба!.. А ти там жаришся на сонці, по­тієш, томишся, нудьгуєш.

   Козел послухавсь, плигнув до лисиці в яму, аж бризки полетіли на всі боки. Лисицю чуть не при­душив. А вона йому:

— Тихіше, бородатий дурень, ти всю мене обдав грязюкою!

   А сама тим часом, не довго думавши, плигнула козлові на спину, а з спини на роги, і вистрибнула з ями. А козел зостався у ямі і був там за того ще два дні, поки невзначай натрапили на нього пастухи і витягли звідти на віжках.

повернутися до: Українські народні казки⇒