Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Лисиця, ведмідь і мужик

Лисиця, ведмідь і мужик

   Пішов раз чоловік у поле орати. Орав, орав, коли ж виходить з лісу ведмідь. Прийшов до нього.

— Давай, — каже, — я твого борозенного вола з'їм.

Той чоловік плаче:

— Чим же я орати буду! Став проси­ться. Дай же, — каже, — хоч борозни дійти!

— Ну, добре, доходь.

   Ліг собі ведмідь на возі та й лежить. От той доходить борозни, аж з лісу лисиця.

— Що це в тебе, чоловіче, на возі лежить?

А ведмідь каже:

— Скажи, що колода.

— Колода, — каже.

— Е, якби колода, так вона б була прив'язана.

Та й побігла. А ведмідь каже:

— Прив'яжи мене.

   Той узяв, обмотав його, притяг добре до воза. Біжить лисиця знов.

— Що це в тебе, чоловіче, на возі лежить?

— Колода.

— Е, якби колода, то б сокира була встромлена.

Вед­мідь і каже:

— Встроми в мене сокиру.

Той йому як устромив — зарубав…

Лисиця тоді й каже:

— Що ж ти мені тепер даси?

— Ходімо, — каже, — зі мною додому, дам тобі курей.

— Е не піду, сюди принеси.

Той пішов, узяв у мішок троє курей та собаку, приніс.

— Ходи ж, — каже, — сюди, забирай.

А вона стала так віддалік.

— Пускай, пускай, — каже, — по одній, я половлю.

   От він одну курку пустив. Вона зловила. І другу, і третю… А далі як випустить собаку… Лисиця в ліс. Собака за нею. Добігла до нори та й сховалась. А собака стоїть над норою та гавкає. От вона там у норі й питає: —— Очі мої! Що ви робили, як я втікала?

— Ми дивилися, кудою до нори ближче та краще бігти, щоб тебе со­бака не догнав.

— Добре, очі мої! Я вам окуляри куплю. А ви, ноги мої! Що робили, як я втікала?

— А ми стрибали та не спотикались, щоб тебе собака не догнав.

— Добре, ноги мої! Я вам чобітки куп­лю! А ти, хвіст, що робив?

 — А я, — каже, — мотався та чіплявся то за кущ, то за пеньок, щоб тебе собака догнав.

— А,я ж тобі дам!

Висунула з нори та й каже:

— На, відкуси, поки біленьке.

Собака як ухопить її за хвіст, — насилу вирвалась.

Прийшов і той чоловік до нори.

— Я таки, — думає, — тебе викопаю! Тільки що б тут зробить, щоб вона не втекла, поки я додому за заступом піду?

   Узяв глек порожній та й поклав над норою проти вітру; то вітер гуде, а вона думає, що то собака гарчить. Сиділа – сиділа, визирнула, — аж глек…

— Так це ти мене налякав? Я ж тобі дам!

   Зачепила мотузкою собі за шию та й понесла топити. Прийшла до озера та й пускає в воду. Булькотить…

— Е, не просись, — каже, — не поможе.

Коли ж глек став набиратися та й її тягне.

— Тю, дурний! Це я тільки насміялась, а він уже й справді.

Пішла далі. Лежить балабайка. Вона підійшла, — бринькає…

— Е, — каже, — гарненький голосок, та чор­това думка!

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар