Мачуха і пасербиця

   Був дід та й баба. Дід мав свою доньку, а баба свою. Вийшла раз баба до сонця та й каже:

— Сонечко, сонечко! Весело світиш, далеко видиш. Чи є ще де така дівочка красна, як моя донечка – пазунечка?

А сонце каже:

— Твоя красна донечка, а дідова Анна – панна ще ліпша!

   Тоді баба взяла ту дідову дівку та й відвела в ліс, та й там її залишила.

   А дівка ходила по лісі, ходила та й зайшла до розбій­никової хати. Розбійників дома не було, то вона там по – прибирала, обрус положила на стіл, а сама сховалася під пічку. Ввечір розбійники поприходили та й кажуть:

— Тут хтось у нас був, що так гарно прибрав!

   Та й вже на другий день пішли розбійники у ліс, а один лишився дома і каже:

— Я буду дивитися, хто то нам прибирає. Та й та дівка вилізла з – під печі, по – прибирала в хаті та й хоче знов під піч лізти. Але той її піймав та й не пустив. Поприходили розбійники з лісу та й дуже уті­шилися, що будуть мати господиню. А та мачуха знов вийшла й питається сонечка:

— Сонечко, сонечко! Весело світиш, далеко видиш. Чи є ще де така дівочка, як моя донечка?

А сонце каже:

— Твоя красна донечка, але дідова ще ліпша Анна – панна у покоях сидить!

Тоді баба пішла до лісу, до тої хати та й каже:

— Аннунечко – паннунечко, покажи мені хоч ручечку!

 Вона не хотіла показати.

— Покажи ж мені, — каже, — хоть пальчик, чи живеш?

   Вона їй виставила палець, а баба взяла та й запхала їй мертвий перстень на палець, та й вона померла. Поприходи­ли розбійники додому, а вона мертва лежить. Але один розбійник дивиться, а у неї перстень на руці. Зняли їй той перстень, і вона знов ожила.

А та мачуха вийшла та й знов питається сонця:

— Сонечко, сонечко! Весело світиш, далеко видиш. Чи є ще де така дівочка, як моя донечка?

А сонце каже:

— Твоя красна донечка, але дідова Анна – панна ще ліпша!

— Ох, — каже баба, — то вона ще не вмерла?

   Та й пішла знов до неї до лісу. Як прийшла, як взялася плакати:

— Аннунечко – паннунечко, покажи мені хоть нігтик!

   Вона показала, а мачуха взяла та й їй запхала мертву шпильку під ніготь, та й вона знов умерла. Прийшли роз­бійники — вона мертва. Знов думають, що з нею сталося? Дивляться всюди — нема жодного знаку. Аж один якось подивився під ніготь — є шпилька. Витягли ту шпильку, і вона знову ожила. Але вже тепер стерегли, вже її самої не залишали.

А мачуха вийшла до сонця та й питається:

— Сонечко, сонечко! Весело світиш, далеко видиш. Чи є ще така дівочка, як моя донечка?

А сонце знов так каже:

— Твоя донечка красна, але дідова Анна – панна ще ліпша!

   Тоді пішла баба знов до неї. Ходить попід вікна, про­сить, аби її впустила до хати. Та й розбійники були в хаті і поховалися, і казали їй, аби бабу впустила. А баба тоді до неї кинулася, хотіла її зарізати, але розбійники при­скочили, схопили бабу і… Одним словом – немає тої баби більше!

повернутися до: Українські народні казки⇒