Мадейове ложе

   Був один князь. Він одного разу загадав собі їхати в дорогу і посписував все, що мав у своїм дворі. А ще лиш того року оженився і по­їхав.

   Як зачав їздити світом, аж приїхав до моря і найняв для коней стайню, а сам сів у корабель і поплив аж за море до царя. Був він там у царя з кілька днів і хотів уже їхати додому. Але на морях така буря, що аж на гори скаче, і мусив сидіти кілька місяців, аж якось переплив. Приходить на станцію там, де коней залишив, і наказав своєму фірманові запрягати коней. А сам пішов до станції заплатити за стоянку, виходить, сів собі на бричку та й їде додому.

   Заїхав у ліс, але так води дуже схотів, що аж не міг говорити. І послав свого фірмана, аби шукав води, а сам ліг під дуба як неживий. Приходить до нього кривий побережник (охоронець лісу) та й каже:

— Чого ти, князю, так без пам'яті лежиш?

А князь каже:

— Я дуже води хочу.

А побережник каже:

— Що ти мені даси, як тобі зараз води дам?

А князь каже:

— Що хоч, то тобі дам, лиш дай мені води, бо спрага мене вбиває.

А побережник каже:

— Я не хочу нічого, лиш запиши мені то, що дома маєш, а за нього не знаєш.

   Князь подивився в свої реєстри, знає за найменшу річ, а за то, що не знає, зробив письмо і дав побережни­кові. Побережник лиш пробив діру в землі, а вода так, як з помпи, тече з землі. Напився князь, затрубив на свого фірмана, і той напився, і поїхали додому.

   Як уже приїхали на подвір'я, а жінка вийшла до нього з дитиною. А він як побачив дитину, то аж не знав, що з ним діється. Але все терпить та й мовчить, все сумує, як подивиться на свого синка. А синок уже доріс до шести літ і пішов до школи. Тут уже і до п'ятнадця­ти літ доходить.

Одного разу каже йому син:

— Татку, скажіть ви мені чого ви такі сумні?

А той князь каже:

— Скажу тобі, синку, правду, що я тебе чорту віддав.

— А ви того так засумувалися? — каже син. — Не журіться, татку, я себе не дам в обіду.

   І казав собі злагодити хліба на дорогу і грошей. А сам узяв дубельтівку, налив в дві фляги свяченої води і пішов у дорогу.

   Іде, іде і зайшов у такий великий ліс, що світа божого не видно. І застала його ніч. Він іде та й боїться, аби його де звір не роздер. Та й він що іде, та й усе лягає до землі, чи не видно де край лісу. Дивить­ся, а в лісі показалося світло, та й він на то світло іде. Прийшов до світла, а то в лісі хатина. Дивиться, а в хатині нема нікого, лиш жінка сидить на лавці і пряде куделю, а каганець на припічку горить. Він входить до хати та й каже:

— Добрий вечір!

А та жінка каже:

— Молодче! А тебе що сюди занесло? Мій чоло­вік розбійник і він тебе вб'є.

Але молодець каже:

— Сховайте мене де – небудь, бо я боюся на дворі, аби звір мене не роздер.

А вона йому каже:

— Лізь під ліжко, тільки не засни, бо як будеш хропіти, то мій чоловік тебе уб'є.

   І заліз молодець під ліжко, втомлений з дороги, і заснув. А розбійник приходить та й поклав меч на линок, а сам закурив люльку і ліг на постелі. Але чує, а той хропе під постіллю. Розбійник схопився і взяв меч з клинка, та й тягне того молодика з – під ліжка. Питається його:

— А ти що тут робиш?

А молодець почав проситися і каже:

— Пане, даруй мені життя. Я іду до пекла, бо мене мій тато віддав чорту, а я іду визволяти себе.

А той розбійник каже:

— Коли ти ідеш до пекла, то тепер не бійся. Я тобі життя дарую.

   І наказав дати вечерю. Повечеряли  і полягали спати. Рано встають, а той розбійник каже:

— Ну, молодче, тепер ти присягни переді мною, що повернеш до мене, як будеш із пекла іти. А там як будеш у пеклі, то запитаєшся, яке Мадейове ліжко?

   І молодець присягнув перед ним, що поверне до нього, як буде іти з пекла. Розбійник казав віддати обід, і пообідали вони. Іще дав молодцеві гроші на дорогу і випровадив його з лісу. Молодець пішов дальше в дорогу.

   Іде, іде, вже і пів року минуло, ледве зайшов до пекла, прийшов дивиться: а там сидить чорт найстарший – в залізнім кріслі, під ним вогонь горить і до залізного стовпа прикований. Той молодець набрав трошки води свяченої та й покропив того чорта свяченою водою, він як заверещав, так що аж пекло стряслося, і каже:

— Гвалт, молодче, не печи мене, що хоч, то тобі дам.

А молодець каже:

— Я нічого не хочу, лиш не заберай мене від батьків. Той чорт як свисне, а то таке злетілося, як трави листу.

Чорт і каже:

— Хто заключав угоду з його батьком. Проте ніхто не обізвався. А той молодець знов як набрав води свяченої, як покропив знов того чорта, а він знов як зареве, то так, як би різали його, і каже:

— Чекай, молодче, не печи мене.

І знов як свисне, то знов такого злетілося, як хмари, і каже:

— Хто заключав угоду з його батьком.

Дивиться, а кривий іде та й каже:

— Я заключав, але не розірву угоду.

   Молодець знов як покропив його свяченою водою, а він, чорт, тоді як крикнув:

— Беріть того кривого дідька на вогняний камінь і меліть його на муку.

   Кинули його на вогняний камінь. А він усе своєї говорить і каже:

— Я не розірву угоду! Бо я його татові води дав.

А відтак як крикне чорт:

— Беріть його на Мадейове ліжко.

   Той чорт зразу розірвав угоду, бо вогня­ного каменя не боявся, а Мадейового ліжка налякався. Той молодець каже:

— А яке ж то Мадейове ліжко?

Старий чорт каже:

— Поведіть його і покажіть йому.

   Молодець як прийшов до залізних гратів, а від тих гратів то ще було сто кроків до Мадейового ліжка. Молодець лиш палець показав крізь грати, і зараз угорів попри саму долоню, так якби бритвою урубав. Та й каже молодець:

— Ага! То таке Мадейове ліжко!

   І повернувся назад, і пішов собі додому. Але по дорозі вже не хотів свою присягу зламати, мусив повернути до Мадея (той розбійник). Як прийшов до Мадея, та й йому каже:

— А дивись, яке твоє ліжко. Від залізних гратів то ще було сто кроків, і мені палець згорів, лиш показав ним крізь грати.

   Мадей як учув, яке його ліжко, так напудився та й каже молодцеві:

— Тепер мене сповідай. А як не хочеш, то я тебе зараз уб'ю на смерть.

Молодець каже Мадеєві:

— Ну, присідай!

Мадей присів, а молодець каже:

— Які гріхи маєш перед Богом?

А Мадей йому каже:

— Я тобі буду розповідати від моїх ще молодих літ. Як я був малий, тато і мама ішли на хрестини та й мене брали, ішли на похорон та й мене брали, ішли на весілля та й мене брали. А я призвичаївся до горілки і зачав парубочити, і не одному я пустив кров з голови. Але одної неділі прийшов я з корчми п'яний. А тато виліз на яблуньку і зламав гілку. Я розсердився та й почав тата бити тою гілкою, а мама боронила. Я як ще більше розсердився, та й побив на смерть тата і маму. А до того ще й убив сто людей.

Той молодець питається Мадея:

— А де ж та гілка, що ти убив тата і маму?

— Ото з тої гілки оцей меч.

Тепер каже молодець:

— Візьми ж ту гілку, відміряй тридцять кроків рід криниці і посади. І щоб тридцять років на колінах лазив, щоб носив воду ротом і поливав її. Як та гілка прийметься і вродить яблука, я тоді прийду і дам тобі прощення.

   І пішов собі молодець додому. А Мадей послухав того молодця і зробив так, як він йому казав. Молодець прийшов додому і сказав татові що визволив себе від чорта, а сам пішов далі школу закінчувати. Як уже закінчив школу, вивчився на священика, а потім став владикою. Але тут уже приходить і тридцятий рік. Той владика захотів собі поїхати трохи в світ, а за Мадея вже і забув.

   Він їде, їде і заїхав у ліс. А в тім лісі так яблука запахли, що аж не можна було витримати. І зараз послав слуг своїх, щоб знайшли тих яблук. Як почали слуги шукати, і найшли. Але що ж, коли старий дідок клянчить під яблунькою і не дає рвати. Слуги прийшли до владики і кажуть:

— Є яблука, але старий дідок клянчить під яблунь­кою і не дає рвати.

   Той владика нагадав собі, що то Мадей, що вже був забув за нього. Та й каже:

— Ведіть мене до нього.

Привели владику до старого діда. Тоді владика каже:

— Ну, Мадею, вже закінчив покуту. Тепер лізь на яблуньку і стряси яблука.

Мадей виліз на яблуньку і стряс яблука. А владика каже:

— Ану, порахуй, скільки їх є!

   Мадей рахує і нарахував сто, а двоє ще залишилося на яблуньці. Тепер каже владика:

— За сто душ то відпокутував, а за тата і за маму не можеш відпокутувати.

   Поблагословив його владика, а Мадей розсипався на прах і спустив дух.

повернутися до: Українські народні казки⇒