Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Маруся

Маруся

   У якомусь далекому царстві, ще в дальшому государстві жили – поживали чоловік та жінка. І була в них дочка Маруся. От умерла жінка в цього чоловіка, осталася Маруся сиротою. Батько женився вдруге і взяв злющу презлющу жінку, ще й з дочкою, і ця мачуха стала ненавидіти Марусю.

   А в них був бичок – третячок, якого по чер­зі пасли дівчата. Як бабина дочка бичка пасти, дак баба не загадує їй ніякої роботи, та й та з хлопцями гуляє, а бичок сам пасеться. А як жене дідова дочка, дак баба дає їй льону в'язку, щоб до вечора потерла цей льону попряла, виткала полотно і вибілила, щоб додому принесла біле полотно. От дідова Маруся вижене бичка на поле, сяде і плаче. Бичок підійде до неї та й питає:

— Чого ти плачеш?

   От Маруся і розказує, яку їй велику роботу до вечора загадала баба. Бичок і каже:

— Не журись! Лягай спати, а я тебе розбуд­жу, як додому треба буде йти!

Ось пора вже йти додому, бичок розбудить Марусю і каже:

— Лізь мені у праве вухо, а вилізеш лівим. Маруся так зробить, а полотно вже й готове, згорнуте лежить. І жене дівчина бичка додо­му, вже йде з полотном. Бабина дочка візьме і забере полотно у неї, а баба все Марусю лає, що нібито вона нічого не робить. І от бабина дочка сказала якось бабі, що Маруся не може так швидко все робити.

   Змовились вони — мачуха із своєю доч­кою — за нею прослідкувати. Сховалися вони якось за деревами і побачили, що це бичок допомагає Марусі, та й вирішили його зарізати.

   Вигнала дідова Маруся бичка на пашу, а в обід баба сказала діду, що треба зарізати бич­ка. Маруся почула про це, гірко заплакала. А бичок підійшов до неї, питає:

— Чого ти плачеш, дівчинко?

— Як же мені не плакати, як тебе будуть різати? – каже Маруся.

— Не плач, — каже їй бичок, — але тільки як будуть їсти моє м'ясо, то ти не їж, а збери кісточки і закопай під двором за ворітьми.

   Маруся так і зробила, а на весну зійшла там яблунька і стала рости не по днях, а по годи­нах. Підросла і зацвіла, виросли яблучка на ній. Ось підійде бабина дочка до яблуні, а та гілки угору підніме, і не вирве бабина дочка яблучка. А дідова Маруся як підійде, то яб­лунька віти опустить і вона рве яблучка.

   Ось їде мимо дуже гарний козак на воронім коні і хоче вирвати яблуко, а яблуня віти вгору й підняла. Він і не може вирвати нічого. Давай він кликати:

— А хто б мені яблуко дістав з цієї яблуні, дак того заберу собі за жінку.

   Прибігла бабина дочка. Скакала, скакала і на яблуню злізла, а яблука не дістала. Іще підходили люди — ніхто не може яблука дістати. Тоді покликали Марусю, а вона була гарна – гарна! Їй яблуня враз віти опустила і дала яб­лук. Підійшла Маруся, вирвала яблучко і під­несла парубкові. Він Марусю узяв, на вороно­го коня посадив і до себе повіз. Там вони по­женилися і стали жити – поживати і добра на­живати.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒ 

Додати коментар