Матері свої діти — найкращі

   Була собі сова. І виве­ла вона дітей, — таких витрішкуватих, лапатих, — та так – то вже ними втішає­ться:

— Ох, ви ж мої окатенькі! Ох, ви ж мої чубатень­кі! Ох, ви ж мої лапатенькі!

   От летить вона з гнізда, щоб пошукати їм харчів, бо все роти роззявляють, їсти хотять. Летить і зу­стрічає вона орла:

— Куди це ти, орле, летиш? — питає сова.

— Та куди ж!.. На здобич. Може, що знайду, яких пташенят абощо, то й поживлюся.

Злякалася сова, починає просити:

— Орле сизокрилий! Прошу я тебе: не поїж моїх дітей, не займай їх! Благаю тебе!

І так – то вже просила, що орел зглянувся та й каже:

— Ну, добре! Не буду вже займати твоїх дітей. Тільки скажи ж мені, які там твої діти, щоб я мав якусь признаку, то й не зачеплю їх.

— Та яку ж призна­ку? — відказує сова: — Як побачиш самих найкращих пташенят, ото й будуть мої!

— Ну, добре! — каже орел.

   Полетів. І поїв самих найпоганіших, які були в гаю. Коли повертається сова, аж то якраз її дітей поїв орел!..

повернутися до: Українські народні казки⇒