Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Мати – щука

Мати – щука

   Жили – були дід і баба. У діда — дочка і у баби — дочка. Ось баба дала дідовій дочці коноплі, щоб вона за ніч їх вимочила, вибила для пряжі.

Вона йде і плаче, а теличка побачила й питає:

— Чого ти, дівчино, плачеш?

— А що ж? — говорить, — дала мені мачуха конопель, щоб я за ніч їх вимочила і вибила для пряжі.

— Не плач! Лізь в моє ліве вухо, а з правого вилазь: там само собою все вийде і в скриню поскладається!

Так дівчина і зробила.

   На другу ніч баба їй інше задала. А вона знову плаче, іде до тієї телички. А теличка й запитує:

— Чого ти, дівчино, плачеш?

Вона розповіла — так і так.

— Лізь, — говорить, — в моє ліве вухо, а з правого вилазь.

   Вона й полізла. Там все само собою і виткалось, і змоталось. А баба стоїть і все це бачить.

Приходить тоді до діда й каже:

— Заріж, діду, теличку! А дід відповідає:

— Жаль, славна теличка.

   Дідова дочка почула, що теличку хочуть зарізати, прибігає і говорить:

— Теличко – сестричко, хочуть тебе зарізати.

— Ну, що ж, — відповідає теличка. — Хай ріжуть, а ти мого м'яса не їж. А як підеш на річку, кишечки мої прополощи, а в них два зернятка буде. Посади ці зернятка, а потім побачиш, що вийде.

   Ось зарізав дід теличку, а дочка його зробила, як було велено.

За ніч виросла яблунька — листя золоте, а яблучка срібні.

   На другий день їхали повз це село пан Сотник з козаком. Побачив Сотник яблуню і говорить:

— Що це за дерево таке славне? Біжи, — каже козакові, — хоча б один листочок зірви.

   Козак тільки хотів листок зірвати, а яблунька вгору витягнулася — не дістати.

   Вийшли з хати баба з дочкою і дідова дочка. Тоді пан Сотник і мовив:

— Хто зірве з яблуньки хоча б один листочок, з тією я і повінчаюся.

   Ось баба свою дочку одягла, думала — дістане листочок. А яблунька — все вище і вище, не дістати листочок.

   Дідова ж дочка стояла збоку сумна і на яблуньку дивитися боялася. Пан Сотник каже:

— Спробуй ти, дівчино, дістати.

   Вона як підійшла до дерева, так яблунька сама до неї гілки нахилила. Тоді пан Сотник взяв за руку цю дівчину, посадив її на воза і повіз із собою.

   Вони їдуть — яблунька за ними слідом біжить. Приїхали — яблунька під вікном стала і стоїть.

   Повінчалися вони і живуть, може, рік, а то й два, і народився в них син. Приїхала якось до них в гості бабина дочка. Гостює в них, а пан Сотник говорить своїй жінці:

— Мені потрібно у справах поїхати в місто, а ти бабиної дочки не слухай, не ходи нікуди з нею!

Як поїхав пан Сотник, бабина дочка стала просити:

— Душно, сестро, давай скупаємося.

— Не хочу, — відповідає.

— Ну, ходімо, ходімо.

   Як стала просити, так і заманила: пішли купатися. Ось вони роздягнулися, бабина дочка каже:

— Ну, сестро, ти перша пливи, а я за тобою.

   Та попливла вперед, а бабина дочка шепоче: «Стань щукою, а я господинею у твоїм домі. Стань щукою, а я господинею у твоїм домі».

   Бачить: перетворилася дідова дочка на щуку. Тоді вона одягнула її плаття і пішла до пана Сотника.

   Кинулась до дитини, а дитина не йде, плаче. Нянька почула щось негаразд, взяла дитину і пішла на річку:

Щука, щука!

Малятко плаче,

Малятко плаче — їсти хоче!

Щука, щука!

Малятко плаче,

Малятко плаче — їсти хоче!

Припливла мати – щука, нагодувала дитинку і знову попливла.

   Пан Сотник сердиться: «І що це з синочком сталось? Був такий лагідний, а тепер все плаче і плаче». А дитинка плакала, тому що зголодніла. Тоді нянька знову взяла дитину на руки і пішла до річки.

   Мати припливла, нагодувала і знову попливла. Як її нянька не просила, щоб не пливла.

— Ні, — каже, — не можу.

   Нянька терпіла, терпіла, потім приходить і говорить пану Сотнику:

— Ідіть до річки, піймайте щуку, бийте її, поки шкіра зі щуки не злізе.

   Так і зробив пан Сотник. Шкіра зі щуки злізла — і постала перед ним жінка. Пан Сотник хотів був бабину дочку покарати, але на радощах відпустив її геть.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар