Мудра дівчина – семилітка
Мудра дівчина – семилітка
Були два брати: один великий багач, а другий бідний, такий бідний, що і шерстини не мав коло хати, худобини. Прийшов до багатого брата і просить молока. У брата є тридцять корів, але молока дати не хоче. Заслабло якось у того багача теля. Хотів уже його різати, та прийшов бідний брат і випросив від нього теля собі. Теля виросло — стала з нього гарна корова. Молока дає більше тих тридцять корів багача. Хоче багач ту корову відібрати, а бідний не віддає. Тоді багач подав на бідного до суду.
Пішли до суду. Але що? Той багач з панами знається, з панами за столик сідає, то суддя каже до того бідного:
— Щоб так до мене прийшов — ні йшов, ні їхав, ні голий, ні одітий, то тоді буде твоя корова!
Прийшов бідний додому та й плаче. А мав він доньку — сім років малій, але була дуже мудра. Донька й каже:
— Чого ви, тату, плачете?
— Та казав мені суддя з'явитися, аби ні йти, ні їхати, ні голому, ні одітому!
— Ой, тату, та ви того плачете? Дайте мені полотна, баранця і зайця, то я за вас сама піду!
Зняла вона з себе одяг, наділа на голе тіло полотно, баранця між ноги, а зайця в руки і так прибігла на аж до суду. Суддя побачив та й спустив собак – щоб роздерли дівчину. Але вона пустила зайця, і пси за зайцем побігли. Тоді той пан питає:
— Хто тебе так нарядив?
— Я сама такий розум маю!
Тоді суддя знов закликав тих братів до суду та й каже:
— Хто скаже, що найродючіше, найтяжче, найсвітліше і найчистіше, то того корова буде!
Бідний прийшов додому і почав знову плакати. Донька й питає:
— Чого ви, тату, плачете?
— Ой, — говорить, — казав суддя відповісти, що є найродючіше, найтяжче, найсвітліше і найчистіше?
— Тату, тату! Земля найтяжча і найродючіша, а очі найсвітліші і найчистіші!
З тим бідняк пішов до суду. А багач зарізав пацюка, взяв пшениці і те до суду везе. Вже на суді питаються того багача:
— А що там, куме, ви відгадали?
Той і каже:
— Мій пацюк — найродючіший і найтяжчий, а моя пшениця найчистіша і найсвітліша. То я те панові дарую!
Тоді суддя питає бідного:
— А ти як кажеш?
— Земля найтяжча і найродючіша, а очі — найсвітліші і найчистіші!
Тоді суддя признав корову бідному. Але питає:
— Хто тобі підказав?
— У мене є така дитина — сім літ має.
— Скажи їй, щоб принесла мені дарунок і не дарунок!
Він прийшов додому, та так засумував, а донька питає:
— Чого ви, тату, знову плачете?
— Бо біда, — каже. — Казав суддя, аби ти принесла дарунок і не дарунок!
— Дайте мені птаха, то понесу!
Та й пішла з птахом до того судді. Дає йому дарунок. Суддя наставив руку, а дівчина пустила птаха, і він полетів: то був такий дарунок і не дарунок.
А суддя був нежонатий. Послав він по її батька та й каже:
— Я беру її за жінку, бо вона мудріша, чим я!
Суддя і дівчина побралися. Якось він поїхав на гостину, йшли купці з дороги: один собі коней накупив, а другий биків. Ночували вони в корчмі, а кобила вночі лоша народила. Один купець каже:
— То моя кобила уродила лоша!
А другий собі:
— То мій бик уродив!
Пішли з тим до суду, але судді не було дома. Його жінка розпитала, чого вони хочуть, та й каже:
— А чи чоловік родить, чи жінка?
— Та жінка!
— Ну, то щоб ви знали, що кобила народила лоша, а не бик!
Та й купці пішли собі геть. Ідуть вони дорогою, а назустріч суддя їде. Каже один купець другому:
— Яка та пані мудра! Так нас розсудила — ліпше, якби який суд!
А суддя те вчув, приїхав додому й каже:
— Ага, то ти вже суд робиш сама? Іди від мене геть!
Жінка просить:
— Та давай хоч ще раз повечеряймо разом!
Повечеряли, але вона приготувала йому такий чай, що як його напився, то заснув. Взяла вона тоді чоловіка на віз та й везе. Він у дорозі пробудився й каже:
— Куди ти мене везеш?
— Куди я їду туди і тебе везу!
Тоді пан каже:
— Повертай додому, нехай уже так і буде.
Вернулися додому, і відтоді вона сама суд робила.
