Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Мудра дівчина

Мудра дівчина

   Десь в одному селі жили собі чоловік та жін­ка. Була у них дочка – одиначка, дівчина – підліток, та така клепана на язик, гостра та ро­зумна, хоч би й кому не попустить, хоч кому носа втре. Всі на селі звали її за це «бідовою». Сповнилось їй вісімнадцять років, дівка стала на порі. Батько й мати чекають уже й старо­стів — от сватати прийдуть.

   Одного разу старих десь не було дома, при­ходять до неї старости. От поздоровкались вони з дівкою, поклали хліб на столі, а самі по­сідали собі на лаву. Почали балакати з дівкою й оповістили їй, чого прийшли.

— Що ж, — каже дівка, — тепер немає вдо­ма ні батька, ні матері, скажу сама: чи так, чи інак — краще приходьте іншим часом, як бу­дуть старі дома.

   Старости потерлись, пом'ялись, а з хати не йдуть, мов ще чогось ждуть. Тоді дівка й пи­тає:

— Ви, люди добрі, з дороги голодні, пев­но, — чи не перекусили б чого хоч трохи?

— Од хліба й солі не будемо відмовлятись, — сказав один староста.

— Даси — перекусимо й спасибі скажемо, а не даси — воля твоя.

— То й гаразд, — каже дівка. — А чого ж вам подавати, чи відбутного чи прибутного, а чи того, що вгору дивиться?

   Ззирнулися старости з молодим та й не зна­ють, що відповісти. Далі староста й каже:

— То давай уже хоч і того, що вгору ди­виться.

   Хутенько нарізала дівка паляниці, накри­шила цибулі в полумисок, поставила на стіл і припрошує старост їсти. Закрутили старости носами, ззирнулися знов з молодим, сидять, а їсти і в рот ніхто не взяв. Дивна була їм ця загадка, а ще дивнішою здалася сама дівка.

   Почалась ізнов балачка з дівкою. Старо­стам, бачте, хотілось, щоб її на чомусь прит­кнути. Так куди тобі, — котрий що б не сказав або не спитав, то вона так розумно, гостро й до шмиги йому відріже, що той тільки очима кліпає та раки пече. Староста й каже:

— Годі у піжмурки грати, краще розтовкмач нам, дівчино, що то вона визначає — одбутне, прибутне і те, що вгору дивиться!

— А он воно що, — відмовляє дівка, — сало — одбутне, бо ним усякі зачіпки одбува­ють; молоко – дійво — прибутне, бо ним хоч і одбувають всякі зачіпки, але ж і воно прибу­ває в господарстві, коли хто корови свої дійні має; що вгору дивиться — цибуля, бо коли во­на ще в грядках восени стирчить, то мов хто з землі угору дивиться.

   Дореготались та подивувались старости, що такої немудрої загадки не знали, і ладнаються йти до господи. От як повилазили старости з – за столу, дівка до їх та й питає:

— Скажіть же мені, що ви за люди й звід­кіль родом? А то як прийдуть батько та ма­ти, то я й не знатиму, що їм про вас казати.

— Мене, — каже староста, — прозивають Кущем, підстаросту Лопухом, а молодого — Ломакою, старі ваші про нас чували.

— Е, коли так, то й я вас усіх трьох знаю, — каже дівка, — під кущем я спати лягала, ло­пухом від сонця себе закривала, а ломакою свині з череди проганяла: знаю вас усіх, знаю!

   Мов приском старостів та молодого вража дівка обсипала, стало їм і соромно, і сердито на гаспидську дівку за таку одповідь, але ж боялись її ще займати, щоб чим кращим, бува, не повітала.

   Віддала дівка старостам хліб, попрощались вони з нею і пішли до, свого села та всю доро­гу дивувались з бідової дівки.

   Прийшов ото молодий додому та й хвалить­ся батькам, як і що було у старостів з дівкою. Зареготав старий та й каже:

— Бо то, сину, ви усі троє були дурні, а вона розумна. Коли хочеш знати, отак завжди розумні люди угадують дурнів.

— Ні, тату, ми не дурні, але ж з нею і сам дідько болотяний не збалакає — одмовив син.

— І гаразд, — каже старий, — коли ти й справді розумний, то візьми сивого барана, пожени на ярмарок, продай не продай, солі купи, випий і закуси та ще й додому барана приведи. Коли це зробиш як слід, ти, вихо­дить, розумний, і дівка буде твоя, а як же ні — ти дурень, і не тобі вона судилась.

   Жене ото парубок барана на ярмарок про­давати та все мізкує: як би його продати так, щоб упасти й не забитись, щоб кози були си­ті й сіно було ціле, як батькові хочеться.

   Трапилось йому гнати свого барана якраз тим селом, де жила бідова дівка. Згадав він дівку та й думає: «От би хто одгадав батько­ву загадку». Тільки подумав це, аж чує, щось кашлянуло.

— Кахи, чорнявий, озирнись – бо, лукавий! Озирнувся парубок, дивиться, аж це та бі­дова дівка, стоїть коло криниці, воду бере.

— А чого це ти, парубче, такий сумний?

— Еге, чого!.. Ти б не була смутною, коли б тобі загадано таку загадку, як ось мені: ба­рана продати не продати, випити, закусити, солі купити та ще й цілого барана додому пригнати, — а я, бач, не дійду своїм розумом, як це зробить, — каже парубок.

А дівка йому:

— Ось послухай мене, дурної, то, може, чи не порозумнішаєш. Як приженеш ти барана на ярмарок, позич у кого гарненько ножиці, обстрижи вовну з його, продай її, за ті гроші випий, закуси, солі купи, а обстриженого ба­рана додому батькові поженеш.

   Зрадів парубок, зареготав, аж у долоні спле­снув, навіть дівці за пораду не подякував та мерщій потурлив барана на ярмарок.

   Зробив на ярмарку усе, як йому раджено, і повернувсь додому веселий, що барана про­дав не продав, випив, закусив, солі купив, ще й барана цілого назад пригнав.

Увіходить у хату, а батько й питає:

— Ну, що, синку, поярмаркував?

— Поярмаркував, тату, та ще й як — усе зробив, як веліли, — одказує син.

— А хто ж це навчив тебе так зробити? — питається старий.

— Хе! А хто ж? Сам! Голову маю, ну й до­думався, як і що.

— Ну, аби так, — каже батько, — тільки ж мені здається, що тут не без чужого розуму обійшлося, бо я тебе гарненько знаю!

   Другого дня заходить до батька молодого їх сусід, що підстаростою був, та й питає:

— А що, чи продав наш князь барана?

— Ні, не продав, і я й не велів продавати, а тільки загадував йому наздогад, ума виві­дував: продати не продати, випити, закусити, солі купити й барана назад пригнати, ну, він так і зробив, — а хіба що? — запитує старий.

— Та, бачте, свате, трапилось мені, йдучи на ярмарок, одпочивати в однім селі, під вер­бою коло криниці. Дивлюсь, жене наш князь барана на ярмарок. «З ним і поїду», — поду­мав собі. Коли це дівка, що брала воду, каш­лянула нашому – таки князеві та й питає — чого такий сумний. А він і одмовляє їй: «Еге, чого! Ти б, — каже, — не була смутною, якби тобі загадано таку загадку, як ось мені: бара­на продати й не продати, і випити, й закусити, і солі купити, та ще й барана додому пригнати, а я, бач, не дійду своїм розумом, як це зробити». От дівка й радить йому, щоб він, пригнав­ши барана, на ярмарок, обстриг його по­зиченими ножицями, вовну продав, за ті гроші випив, закусив, солі купив, а обстрижено­го барана додому пригнав. Придивляюсь я до цієї дівки, аж це та сама, до якої ми свата­ти вашого – таки парубка водили. Таке – то мені трапилось бачити й чути, тим і забіг розпи­тати — як і що тут у вас?

— Так ось воно як! Сину, сину, а йди лиш сюди! — гукнув старий на парубка.

— Так ото воно як, сину! Це гарно, дуже гарно! А ти ж мені казав, що своїм розумом дійшов, додумав?! Дурень же ти, сину, ду­рень, та ще й брехун великий. Хіба ж ти, сину, забув, що кажуть люди: брехнею світ прой­деш, та назад не вернешся. Але щоб таким дурнем та брехуном не згинути, то бери мер­щій старостів та йди до тієї ж таки дівки й до­бувайся від неї слова. Дівка вона, бачу, розум­на, кажуть, і роботяща: буде тебе на розум на­ставляти в господарстві, і все буде гаразд, ві­ку доживеш по – людському, а як же візьмеш таку, як і сам, овечку, то й кури тебе, як я вмру, загребуть.

   Знов старий заслав старостів до бідової дів­ки, навіть і сам не полінувався піти туди, щоб допомогти зробити діло як слід. То й посвата­ли ту дівку.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар