Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon На світі є і дурніші за мою жінку

На світі є і дурніші за мою жінку…

   За сімома горами, за сімома ріками жив собі один багатий чоловік. Одного разу його жінка набрала повні жмені грошей і пішла до крамниці.
— Дайте мені щось за ці гроші!..
— Та що вам дати? Борошна, цукру, солі?
— Дайте будь – що, тільки дайте!
— Я не знаю, що вам дати…
Залишила жінка гроші й нічого не принесла.
   Так чоловік бідував з дурною жінкою, що вже йому й надокучило. А коли вже не знав, що чинити, далі терпіти не міг, зібрався в світ. Думає собі: «Піду, куди очі мене поведуть. Може, без мене жінка і порозумнішає!» І пішов.
   Іде і дивиться: стоїть на межі високий дуб, а коло дуба  два чоловіки сперечаються. Не можуть ніяк поділитися, кому з них має належати дерево. Далі зрубали дуба, поклали на воза, запрягли волів так, щоб рушати в два протилежні боки.
— Що ви, люди, робите? – питає чоловік.
— Хочемо розірвати дуба на дві частини. Скільки собі урвемо, стільки буде нашого, бо інакше поділитися не можемо. 
   Женуть чоловіки волів. Б'ють худобу, мучать. Та воли однаково міцні, воза з місця рушити не можуть.
Приступив чоловік ближче й каже:
— Шановні! Не мордуйте даремно худобу! Такої звірини на світі нема, щоб розірвала товсте дерево! Вам треба не так домовитися. Коли самі не знаєте, я вас поділю.
— Ой чоловіче добрий, поділіть нас, ми вам добре заплатимо.
   Чоловік згодився. Він поміряв довжину і товщину дуба, розрубав на дві частини. Але той, якому дістався товстіший і короткий кругляк, був незадоволений. Чоловік розповів, чому одна частина дерева коротша, друга довша, тоді ті, що не могли самі поділитися, все зрозуміли і вже дякували за добру дільбу.
— Ви нас так добре поділили. Що вам дати за вашу роботу? – питають чоловіка.
— Дайте мені три сотні! Я вас ще чогось навчу!
— Нехай буде! Залишайтесь у нас, ми маємо всього досить, вам буде добре.
Чоловік залишився. Пробув один рік, збирається в дорогу далі.
— Залишайтесь у нас, ми вам добре заплатимо за службу! – просять чоловіка знову.
— Не можу! Я мушу йти далі, щоб інших навчити розуму.
   Йде, йде і бачить: стоїть дуже гарна хата, а в хаті багато людей. Та вона без вікон. Жінки з хати вибігають з кошиками, з відрами, ситами і решетами надвір, а потім поспішають знову до хати.
Чоловік вклонився:
— Добрий день!
— Доброго здоров'я!
— Що ви, жіночки, робите?
— Носимо світло до хати!
— Як носите?
— Набираємо надворі, носимо до темної кімнати, та однаково в хаті темно.
— Добре! Я вам допоможу! Зараз буде світло в хаті.
— Ой, зробіть світло, ми вам добре заплатимо! У нас гроші є! Ще і їсти, пити дамо вам.
   Чоловік був добрий майстер. Він прорубав у хаті вікна, і відразу стало видно. Жінки такі раді, що аж цілують майстра, дивуються:
— Ой чоловіче добрий! Як ви це зробили?
— Дуже просто! Впустив світло до хати.
   Заплатили чоловікові за роботу три сотні, дали йому їсти й пити, просили, щоб залишився на цілий рік.
Минув рік, не пускають чоловіка далі йти:
— Майстре! Залишайтесь у нас! Тут вам буде добре! Їжте, пийте, скільки любо, грошей вам дамо досить.
Та чоловік уже зібрався і каже:
— Не можу у вас більше залишатися. Треба вчити розуму й інших. А до вас я ще повернуся.
   Заплатили чоловікові, дали на дорогу поживу – ледве лантухи міг підняти від землі. І пішов собі далі.
Іде, іде й бачить: в одному селі жінка й дівчина тягнуть корову по драбині на стріху.
— Що ви робите? Чому корову тягнете на стрих?
— Ой чоловіче добрий! Дивіться, яка зелена трава виросла на соломі! Ми хотіли б, щоб корова попаслася, тому й тягнемо її сюди! Шкода, щоб травичка пропала марно.

Чоловік тільки головою покрутив:
— Ой, які ви немудрі! Не сердіться, що вам скажу! Корову нагору ви не витягнете, бо корова – не людина, щоб по драбині лізти.
Жінки подумали, подумали, а далі кажуть:
— Правду кажете, чоловіче! Та що нам робити з травою зеленою?
— Я вам допоможу травицю зняти!
— Як?
— А так: вся трава впаде з даху на землю.
— Ой, який ви розумний! Ми такого ніколи не знали.
   Взяв чоловік косу, направив, приставив до стріхи драбину, вибрався на верх, скосив траву.
— Ой чоловіче добрий! Ми такого ніколи не знали, не бачили! – радіють жінки.
   Заплатили чоловікові за роботу, дали їсти й пити. Хоче він іти від жінок собі далі, а вони просять його:
— Залишайтесь у нас! Ми маємо всього доста. Будете у нас жити, нас розуму вчити, дамо вам їсти й пити, ще й грошей.
Залишився чоловік на один рік. Рік минув, і він зібрався:
— Мушу йти далі. Треба інших людей вчити розуму.
   Так чоловік поклав до кишені багато сотень і повернувся додому. А жінка за той час, коли вдома не було чоловіка, дечого навчилася, знала вже як ґаздувати. Сусідка дала їй два гусячі яйця, а вона насадила гуску, вилізло двоє гусят. Коли чоловік прийшов додому, жінка йому каже:
— Чоловіче! За той час, доки ти блукав по світу, я вигодувала дві гуски.
— Невже?..
   Дочекалися чоловік і жінка днини. Рано жінка встала, взяла на плечі кожуха, гусей під руки і понесла їх продавати.
— Ой так! Дивись, які гарні гуси!..
— Що просите, тітко, за гуску? – питають її.
— Я не знаю!..
— Та скільки просите?
— Не знаю…
   Бачать купці, що жінка несповна розуму, і вже не підходять до неї. Та один вояк прислухався й каже:
— Тітко, я знаю, скільки коштує гуска. Тільки зараз не маю грошей. Дайте мені гуску і свого кожуха, щоб ви могли мене впізнати по ньому, коли прийду знову на базар.
— Добре, добре!.. – зраділа жінка. – Беріть кожуха!..
Прийшла весела жінка додому. Питає її чоловік:
— Та чи ти продала гусей?
— Продала! Ще як добре продала!
— Та скільки тобі заплатили?
— Я дала гусей воякові. Він через тиждень принесе гроші.
— Та як ти його впізнаєш?
— Я впізнаю його по кожухові! Я дала йому кожуха. На базарі мені ніхто нічого не давав. А потім прийшов вояка, ми з ним добре поторгувались, я йому передала гусей і кожуха, щоб могла впізнати, коли гроші принесе.
   Чоловік очі витріщив на жінку. Бо в кишені кожуха були ті гроші, котрі він заробив.
— А бодай ти пропала! – плюнув.
   Минув тиждень. Жінка прийшла на базар, дивиться за вояком, шукає свого кожуха. Та вояка ніде не видно.
— Та чи ти знайшла вояка?
— Ой, гляділа його всюди, та ніде не знайшла. Та він прийде за тиждень. 
   Плюнув чоловік, подумав собі ще раз: «Важко з такою жінкою жити. Але на світі є і дурніші за мою жінку!» – потішався чоловік.
Та й казка уся!

 

повернутися до: Українські народні казки⇒ 

Додати коментар