Наймитова кучма

   Жив собі пан, що дуже любив насміхатися з людей. Якось прийшов до нього бідняк проситися в найми. Пан прижмурив око:

— Що хочеш, чоловічку, щоб тобі заплатив за рік?

— Дасте мені кучму*.

— Згода, — мовив пан.

   Бідний увихався цілий рік. Панисько був довольний йо­го роботою. Коли минув строк, покликав наймита і каже:

— Хочу дати тобі кучму, заробив у мене.

— Давайте, пане.

   Дідич зробив знак, і слуги принесли величезну кучму, зроблену з двох кожухів. Поклали на бідного і геть його накрили.

— Ти такої кучми ще не бачив! — насміхався пан.

— Це правда, пане… Дякую!

   Бідний узяв кучму, сховав у мішок і пішов найматися до пайового тата. Той спитав:

— Що хочеш за роботу?

— Дасте за день мою кучму зерна.

— А де твоя кучма?

— У мішку…

— Та хай буде, — погодився дідич.

   А якраз були жнива. Бідний робив — аж тішився. І од­ного дня сказав:

— Ну, пане дідичу, вже хватить служби, хочу йти додому. Заплатіть за роботу, — і витягнув кучму.

Дідич подивився і поблід:

— Це не є кучма! Це — шахрайство!

— Ні, пане, не шахрайство, така моя кучма! Я цілий рік її заробляв у вашого сина!

   Що мав робити старий дідич? Мусив дати мужикові те, що йому належало. Кажуть, що з того часу, як хтось приходив до дідича просити роботи, то він спочатку роз­глядав чоловікову кучму і аж потім питав про все інше.

І тут нашій байці кінець.

* Кучма – бараняча шапка.

повернутися до: Українські народні казки⇒