Народжений під щасливою зіркою

   Два купці були на ярмарку, і свою худобу продали обидва, і мали великі гроші за ту худобу. Так вони йшли додому двоє. Одному було ближче, а другому дальше. І той, що йому ближче, запросив того другого до себе на вечерю. Вони повечеряли і так порадилися, аби не йшов той дальше додому, бо дорога випала через ліс, аби хто у нього не відібрав гроші. Так той лишився в нього на ніч. Ближчий купець постелив на лаву, а сам ліг до ліжка свого, і полягали спати, а жінка того господаря – купця народила дитину. Прилітає ангел до вікна, де той дальший купець спав, і каже до другого ангела:

— Цей хлопець, що тепер у тій хаті вродився, як виросте, то візьме за жінку доньку того купця, що тут спить на лаві.

   А дальший купець учув то, що ангел говорив, і каже до себе: «Боже, що то має означити. У мене донька така гарна, хоч би і тепер могла вже одружитися». І прийшла йому лиха така гадка: «Якби я міг ту дитину яким способом задушити». Потому роздумався, що то буде гріхом. Встав рано і каже до свого господаря:

— Продайте мені ту дитину, бо в мене є великий маєток, а дітей не маю, лишень одно дівча.

Жінка господаря каже до свого чоловіка:

— Продаймо ту дитину. Йому там біди не буде, бо він має великий маєток.

   Він знав, на що дитину купує. Так вони йому ту дитину продали. А то було літ­ньою порою. Він вивів дитину в ліс та й поставив його в дупло дерева дуба, прикидав галуззям, а сам поїхав додому.

   Але пан того села, звідки був той купець, що дитину лишив у дуплі, поїхав на полювання до того лісу, і собаки його почали гавкати, бо почули, що там є у дубі дитина. Пан кличе собак до себе, а ті не хотять слухати, лише там гавкають. Пан послав козака:

— Йди подивися, що там такого є, що собаки не хотять звідтіля йти.

Козак подивився і послухав, вернувся до пана і каже:

— Щось там у дуплі дуба плаче.

   Прийшов пан з козаками і наказав їм галуззя відкидати від дуба. Коли вони відкинули, побачили, що там лежить дитина уповита і плаче. Взяли ту дитину до двора, найшли їй мамку, і та кормила її цілий рік.

   А він, хлопець, такий виріс великий за рік, якби йому вже сім років було. І пан наймив до хлопця професора, аби його учив. А хлопець за рік навчився всієї свої школи і пан задумався, що то значить, що сьогодні хлопці учаться по кільканадцять літ, а не знають своєї школи, що той знайда за рік.

   Взяв його зі школи і віддав під кухареву руку. Тепер він три місяці побув під кухаревою рукою, і краще знає, як кухар. Так пан відправив кухаря, його за кухаря зоста­вив.

   А потім пан загадав бал робити. Розіслав по панах, і той кухар лагодив їду для панів. Пани з'їхалися на бал, і дали для панів обід. Пани обід з'їли і зачали собі раду радити, що то за такий кухар, що така страва смачна. А пан каже:

— Я знайшов собі дитину в дуплі дуба, вигодував, і він вивчився у мене.

   На тім балу був і той купець, що ту дитину в дупло поставив, і він пана просить, щоби йому дав на дві доби того кухаря, бо він хоче також бал робити. Пан каже:

— Будь – ласка.

   А купець написав листа до своєї жінки: «Поки я повернуся, щоб його стратила». І дав того листа хлопцеві, щоб заніс.

   Хлопець ішов і повернув до священика на ніч; поклав на клинок свою торбину з листом і заснув. Пан погано сховав листа і священик побачив, що його, наверху було написано, що має варити їсти жінка, а як розпечатав, то там усередині було написано, щоб вона його стратила. Священик забрав той лист і другий написав: «Коли хлопець приїде, щоби він взяв з моєю донькою шлюб».

   Зранку віддав священик хлопцеві листа, а він подяку­вав і пішов до тої купчихи, і віддав їй того листа. Вона прочитала і в той момент пішла до священика. Той все знав і сказав до шлюбу приходити.

   Купець приїхав до села, та не йшов додому. Лише вступив до корчми і питається сусіда, що тут чути. А сусід каже:

— Як написав, так і зробили.

   А купець злякався, бо він написав, щоб стратити хлоп­ця, і вже всі люди про те знають. Він налякався, але перепитав сусіда, як те зробилося. А сусід:

— Написав, щоб весілля зробили, поки ти до­дому приїдеш, і так зробили.

   Купець прийшов додому, дав хлопцеві, зятеві своєму, півбуханця хліба і шість грейцарів і випроводив його, щоб собі шукав щастя.

   Хлопець пішов і зайшов до цісаря, щоб йому цісар зробив паспорт, щоб вільно йти по світу йому. Питає цісар:

— Де ти йдеш?

Він відповідає до цісаря:

— Іду щастя шукати.

Цісар каже:

— Іди шукай і мого щастя, бо в мене син сім років на одному боці лежить, хворіє, і нема таких докторів, щоб йому лікарство знайшли.

Він каже:

— Добре, буду шукати!

   Пішов хлопець до другого цісаря, щоб йому підписав паспорт. Цісар підписав йому і питається його:

— Де ти йдеш?

Він каже:

— Іду щастя шукати.

А цісар каже:

— Шукаєш свого, шукай же і мого. В мене яблунь­ка золоті яблучка родила. Тепер уже дванадцять років як не цвіте, яблучка не родить.

Він каже:

— Добре, буду шукати.

   І пішов він аж до третього цісаря. І той цісар йому підписав паспорт. Цісар питається:

— Де йдеш?

А він каже:

— Іду в світ шукати щастя.

Цісар каже:

— Шукаєш свого, шукай же і мого. Вже чотирнад­цять років, як вийшла на двір панна, донька моя, і ніхто не знає, де поділася.

Він каже:

— Добре, буду питати.

   Пішов він, іде, зустрічає жовніра в лісі. І сказав жовніреві тому:

— День добрий, — і пішов далі.

Жовнір питає його:

— Де ти йдеш?

А він каже:

— Іду щастя шукати.

Жовнір каже:

— Шукаєш свого, шукай же і мого. Доки я тут буду стояти, бо я стою, відколи світ настав.

Він каже:

— Добре, буду шукати.

   Іде він, іде. Зустрів в лісі багато дверей, що не бачив кращих. Він прийшов до одних дверей — нема нікого. Прийшов до других — нема нікого. І до третіх, четвертих, п'ятих — нема нікого. Аж до одина­дцятих дверей — нема нікого. Прийшов до дванадця­тих дверей, а там сидить панна того цісаря, що вона пропала чотирнадцять літ тому; сидить і сумує. Вона йому каже:

— Боже милий, як тебе сюди занесло?

А він каже:

— Пан біг мене тут заніс.

— А я такого маю злого чоловіка, що він тебе тут згубить. Та врешті я тебе сховаю під ліжко і коритом прикрию. І сіли вони, і радили.

Каже хлопець:

— Я ступав до одного цісаря, а в того хлопець, син, лежить сім років на одному боці, а в другого цісаря яблунька дванадцять літ уже не родить золоті яблучка. А в третього цісаря пропала донька чотирнадцять літ тому. Панна та каже:

— То я, то мене злий дух ухопив і тут заніс.

   Втім чують вони обоє, хлопець і панна, що лісом тріщить. А вона його зараз сховала під ліжко і коритом накрила. Він, злий дух, як прийшов до хати і каже:

— Тут прісна душа смердить.

А вона каже:

— Немає тут прісної душі.

Він каже:

— Давай вечерю!

   Вона йому дала залізного бобу. Він похрустав та й ліг, та й спить. А вона думку думає, як би утекла з хлопцем. І ніби спить, і крикнула ві сні: «Уг!» А він питає:

— Що таке?

Вона каже:

— Таке мені приснилося, ніби я була в тій землі де у цісаря лежить син сім рік на один бік.

А він каже:

— Га! Не приснилося тобі, то є правда. Йому ліки ніхто не дасть. От той бук, що стоїть у куті. Аби його ним три рази хто ударив, то би здоровим став і кращий був, як є.

І спить далі. А вона знову крикнула: «Уг!» Він знов питає:

— Що тобі такого?

А вона каже:

— Снилося мені, що була в тім краю, де у цісаря яблунька вже дванадцять рік як не родить золоті яб­лучка.

А він каже:

— Ги! Тобі не приснилося, то є правда. Під тою яблунькою є закопані два мідяки з сріблом: вони щомісяця сушаться і через то корінь в'яне і не родить. Хто би знав і те викопав, то би яблунька родила.

   І знов спить. Лиш він заснув, а вона крикнула зо сну: «Уг!» А він каже:

— Що тобі такого?

А вона каже:

— Мені сон приснився, що я була в  тій землі, а там панна, цісарська донька, вийшла надвір уже чотирнадцять рік тому, і не знати, де поділася.

А він каже:

— Ги! Не приснилося тобі, то є правда. То ти сама є. От ті три пляшки, що є на вікні. Хто би з них випив того напою, але мужчина, не жінка, то такий би мав нюх, що би аж до твого тата зайшов.

   Та й знов позасипали. Але вона знов зо сну крикну­ла: «Уг!» А він каже:

— Що тобі такого є?

А вона каже:

— Такий мені сон приснився, що стоїть жовнір відколи світ зачався.

А він каже:

— То тобі не приснилося, то є правда. То я сам стою. Якби найшлася така душа, аби мені сказала замінити вартового, я би свої реміння скинув із себе і на нього дав.

Тим часом півень заспівав, і він, злий дух, пішов.

   Вона взяла з тих склянок і дала хлоп­цю напій, забрала  склянки з собою, забрала грошей досить, та й втікають. Та й того минули жовніра. Приїхали під місто, де її тато, і дали знати до цісаря, що його донька їде. Цісар зробив велику параду, вийшли проти неї музиканти, стріляють жовні­ри, музика грає, тамбори б'ють — і так привели разом з хлопцем. І питається цісар хлопця:

— Що ти хочеш за нагороду за то, що мені доньку вишукав і привів до мене? Даю тобі половину мого краю і бери шлюб з моєю донькою.

А хлопець каже:

— Не треба мені краю і з донькою шлюбу не візьму, бо я маю вже жінку.

   Цісар наказав набрати йому срібла, золота в бричку. Заложили чотири коні і відпровадили його аж до другого цісаря. Він там у другого цісаря почав за яблуньку сказати. Цісар каже:

— Знайшов ти своє щастя?

А він відповідає:

— Знайшов.

Цісар каже:

А моє знайшов?

 Він каже:

— Знайшов. Дай ти мені двох чоловік з лопатами.

   І він пішов під яблуньку і почав копати. Витягнули два мідяки, і як стояла яблунька, так зацвіла. Цісар каже:

— Що ти хочеш у мене за нагороду за то, що найшов моє щастя?

   І каже йому закладати чотири коні до брички. Ті два мідяки наказав йому на бричку висипати і ще йому досипати. Випровадили його до другого цісаря, до того, що син його хворіє. Тепер він вступив до нашого цісаря. Цісар каже:

— Знайшов ти своє щастя?

Він:

— Та знайшов.

Цісар:

— А моє знайшов?

Він каже:

— Знайшов. Але прошу щоб вийшли всі з кімнати.

   Вони виступили і його лишили з тим принцем, що лежить хворий сім рік на один бік. Він, хлопець, тоді взяв і того принца ударив буком. Ударив його раз, а він почав киватися, рухатися. Ударив його другий раз, він схопився та й сів. Ударив його третій раз, він встав на ноги, такий сильний, якби ніколи не лежав. І тато так дуже врадувався, що його принц здоровий. І питає:

— Що хочеш за нагороду в мене, що тільки було докторів з цілого краю, а ніхто йому не міг раду дати? Ти йому дав за пів години.

А він каже:

— Нічого не хочу, тільки аби мене компанія жовні­рів відпровадила до мого тата, купця.

І припровадили його.

Заїхав на обійстя, увійшов до хати, каже:

— Прошу,тату, на двір подивитися, яке я щастя знайшов.

Привів його до одної брички, показав гроші:

— На, маєте стільки грошей, як я?

Привів до другої брички і знов:

Тато жінчин його питає:

— Де ти, синку, таке щастя найшов?

Він каже:

— Йдіть у третю землю, там стоїть жовнір в лісі. Як прийдете просто нього, щоб сказали йому варту зміни.

   Тепер він прийшов і сказав варту зміни. Той ремін­ня з себе та й на нього; та й стоїть по нині там. А ті два собі панували, поки не померли.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒