Не завжди по правді і в суді судять

   Було собі два брати: старший був розумний, а менший — так собі, придуркуватий трохи. Через те він і не женився, бо відома річ: ніхто не хотів своєї долі зв'язувати з дурним. Ті два брати мали стару маму, а старший брат мав молоду жінку.

   Одного разу дурень впав з печі і задушив маму, що лежала на при­пічку. От старший брат з жінкою ідуть в суд пози­вати його; сказали і дурневі, щоб ішов разом з ними в суд. По дорозі, куди їм треба було іти; в однім місці був яр, і тим яром весною біжить вода, і для того че­рез нього був міст. Старший брат з жінкою пішов прямо через яр, а дурень закапризував і через міст пішов, та взяв та й звалився з мосту на жінку свого брата, та й задушив дитину. Вони таки ідуть в суд.

   От дурень взяв та дорогою назбирав каміння, зав'я­зав його в хустку і положив за пазуху. Як ввійшли вони в суд, то старший брат з жінкою стали попере­ду — перед суддею, а менший став коло порога. Тут вони розказують судді діло, як було, а як тільки його запитають, чи так було, то він каже:

— Пани милостиві, ваша воля, ваша і сила, як хочете, так і судіте!

   А сам виймає з-за пазухи камінці, зав'язані в хустці, і показує. От як все уже розказали, і той дурень сам сказав, що так було — правда, і за всяким разом ви­ймав з-за пазухи камінці; зав'язані в хустці, кажучи:

— Пани милостиві, ваша воля, ваша і сила, як хочете, так і судіте!

   То суддя думав, що то він показує гроші, що має йому дати, як він на його сторону добре осудить, сказав так:

— Ваш брат дурень і зробив то неумисне — він не знав, що то зле, маму задушив, мама стара була, і сама не сьогодні – завтра умерла б, а може, їй Бог уже таку смерть назначив; ви люди  ще  молоді, як  бог дасть, то ще будете мати не одну дитину, так, значить, його винуватити не можна, бо хіба він винен, що йому Бог дав такий розум.

   Таким способом дурень зостався не винен. А як старший брат з жінкою вийшли з суда, то суддя, про­йшовши до нього, сказав:

— А що ж ти там маєш, давай його сюди!

То він вийняв, розв'язав та й каже:

— От я вам показував оці камінці на знак того, що якби тільки ви були не так осудили на мою сторону, то я був би вас усіх позабивав.

   «Ох, погана штука!» — думає суддя. І душею покри­вив, і грошей не узяв.

повернутися до: Українські народні казки⇒

One Response to “Не завжди по правді і в суді судять”