Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Неслухняні ручки

Неслухняні ручки

   У звичайному місті, звичайному будинку, звичайнісінькій квартирі жила – була одна сім'я. Звичайна сім'я, яких багато: тато, мама, бабуся, дідусь і дівчинка Настуся. Звичайні люди. Незвичайна була лише дівчинка Настуся. Що в ній було незвичайного? Чим відрізнялася від інших? Ніяково навіть і говорити ― неслухняними ручками!

Наприклад, будить тато Настусю вранці:

― Настусенько, донечко, прокидайся! Пора збиратися до дитячого садочку.

А Настуся відповідає:

― Я вже прокинулася, та ось тільки ручки не хочуть ковдру відпускати.

   І натягає Настуся ковдру на голову, ховається під подушку: намагається довше поспати. Тато ковдру з доньки стягає, а ручки у Настусі неслухняні: в ковдру міцно вчепилися і не відпускають.

   Так довго тато Настусю піднімав з ліжечка, що мало до садочку не запізнилися. А хто у всьому винен? Неслухняні ручки!

Або говорить Настусі мама:

― Доню, почисти зубки і вмийся. Не можна такою брудною ходити.

А Настуся відповідає:

― Я б вмилася і зубки б почистила, та ось тільки зубну щітку тримати не можу ― ручки не слухаються. І вмитися не можу ― ручки воду розбризкують, не дають вмитися.

Ось, які неслухняні і невмілі ручки у дівчинки Настусі.

Або дідусь вчить Настусю їздити на велосипеді:

― Тримай кермо прямо, люба, не крути сильно, а то упадеш з велосипеда.

А Настуся відповідає:

― Ну, дідусю! Ручки не можуть втримати! Допоможи, допоможи!

   Або бабуся дає Настусі склянку молока, а неслухняні ручки склянку тримати не хочуть. Тому склянка падає, розбивається, молоко розливається по підлозі. І прибирати доводиться бабусі ― ручки ж у онучки прибирати лінуються.

   Тому вмивати дівчинку доводилося мамі, прибирати після Настусі ― бабусі, штовхати Настусин велосипед ― дідусеві, відводити до садочку та одягати ― татові. Навіть не знаю, що б Настуся робила, якби не сім'я! Рідним доводилося постійно їй допомагати і все замість Настусі робити, тому що ручки у дівчинки були ой якими неслухняними! І що б не сталося, що б не трапилося ― у всьому були винні вони: ручки, котрі ніколи не слухалися.

   Але ось одного разу на Різдво сталося те, що змінило Настусю і змусило її неслухняні ручки стати слухняними. Тато, мама, бабуся та дідусь посадили дівчинку і розповіли їй, що таке Різдво: що Різдво ― це велике свято, коли святкують народження Ісуса Христа, Спасителя світу, який дав людям надію на вічне життя і врятував їх від гріхів. І на це свято люди роблять подарунки тим, кого люблять і хто їм милий та рідний.

Настуся все уважно вислухала, а під кінець запитала:

― А я вам мила та рідна? А ви мене любите?

― Так, ми тебе любимо, і ти нам дуже мила, ― відповіли рідні.

― Ну, ― продовжила розмірковувати дівчинка, ― тоді який подарунок ви мені подаруєте?

Всі посміхнулися, і мама запитала:

― А який ти, Настусю, хочеш?

   Дівчинка зраділа, що для неї буде подарунок, оченята Настусі загорілися, вона широко – широко розвела руки в сторони і відповіла:

― Оо-о-о-ось такий!

Мама, весело примруживши очі, зауважила:

― Настусю, це знову, мабуть, твої ручки тебе не слухаються. Ти мала на увазі о-о-о-ось такесенький, ― і мама розвела великий та вказівний пальці.

― Напевно, це олівець. Вона хоче олівця, ― висловив припущення тато, продовжуючи посміхатися.

― Ні, не олівця! Я не хочу такого незначного подарунка, ― заперечила роздратовано Настуся. ― О-о-о-о-ось такого, ― протягнула дівчинка, і знову, як і першого разу, розвела руки широко в сторони.

― Ой-ой-ой! ― заойкав дідусь. ― Ось же ці ручки неслухняні! Бабусю, ти ж теж розумієш, що це все ручки Настуню не слухаються, і ми не можемо зрозуміти, який подарунок вона хоче, ― звернувся дідусь до бабусі.

― Ну що ви не розумієте! ― закричала дівчинка. ― Я хочу о-о-о-о-ось такого великого подарунка, ― і знову розвела руки широко в сторони.

Бабуся, теж посміхаючись, запитала внучку:

― Ти впевнена, що ручки правильно показують?

― Так, о-о-о-о-ось такого, ― ще раз повторила дівчинка і знову розвела руки широко в сторони.

― Невже ручки стали тебе слухатися? ― запитав дідусь.

― Так, ― відповіла дівчинка і почервоніла.

― Ой! ― зраділи мама і тато. ― Отож тепер ручки тебе слухають. Тепер ручки будуть самі вмиватися, їсти, чистити зуби, одягатися?

― Так, ― тихим голосом промовила дівчинка. ― Але… їм потрібно допомагати. Вони ще не все вміють.

   Батьки засміялися, обняли та поцілували доньку. А на Різдво, як і обіцяли, подарували подарунка. Ну, правда, не зовсім о-о-о-о-ось такого, як показувала Настуся, але і не олівця. Так що в кінці всі залишилися задоволеними.

   А ледачі та неслухняні ручки дійсно почали слухатися. Навчилися вмиватися, прибирати в кімнаті і навіть шнурки на черевиках зав'язувати! Правда, іноді вони не все робили правильно, але дуже старалися, щоб не підвести свою господиню.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар