Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Невірна жінка і вовкулака

Невірна жінка і вовкулака

   Був один піп. А з його попадею любився циган, а він нічого не знав. Але прийшов найматися до нього слуга – віщун, такий, що наперед усе знає. Він попу та й каже:

— Мені тоді рік вийде, як у тебе будуть вовки вити на печі.

Піп засміявся та й каже:

— А де ж то може бути, щоби на печі вовки вили?

Він каже:

— От побачиш.

   Піп подумав собі: «Ще й ліпше, буде мені до смерті робити за одну плату», – та й каже:

— Ну-ну, добре, хай буде так, як кажеш!

   Ну вже вони згодилися. Та й на другий день пішли далеко в поле орати, на цілий тиждень вибралися дому. Слуга каже попові:

— Щоб знали, що я на полудень бігаю.

А піп каже:

— Ну, ну, бігай, лиш дивися, аби за тобою не треба йти, щоб сам прийшов, як воли поїдять.

А він каже:

— Ну, ну, не бійтеся, я прийду сам.

   Ну, прийшли вони вже на місце, орють до полудня, запрягли волів та дали їсти, а слуга та й побіг додому.

   Попадя глипнула у вікно та й уздріла, що він біжить, та й каже:

— Біжить чогось слуга!

А циган каже:

— Де би я сховався, аби мене не бачив, бо скаже попові?

А попадя каже:

— А я знаю де, лізь хіба під піч!

   Циган поліз під піч, а слуга входить до хати. Попадя – питається:

— А ти чого стільки світу пробіг?

Той каже:

— Мене піп прислали, аби поносив дрова до хати, бо буде дощ.

   Але він так брехав, бо його піп не посилав, та й він сам навмисне казав, бо він знав, що циган під піччю. Попадя каже:

— Та за цим ти стільки світу ішов? Та я собі сама поношу, а ти йди орати.

   Але він таки пішов та й носить дрова. Поносив та хоче підкидати під піч. А попадя каже:

— Лиши, я вже сама підкину, а ти йди.

Але він каже:

— Я таки мушу сам підкинути, бо мені так піп велів, а я мушу слухати.

   Та взяв таки та й підкидає ніби, та все там цигана поліном, так його набив, що страх, та й побіг знов у поле, напоїв волів та й взявся орати, але не каже попові, що був дома.

   На другий день знов орають до полудня. А як пусти­ли волів на обід, він знов побіг додому. Попадя знов уздріла, що він біжить, та й каже:

— Знов чогось біжить слуга!

А циган так напудився та й каже:

— Де я дінуся?

А попадя каже:

— А я знаю? Лізь знову під піч!

А циган каже:

— Вже не полізу під піч, бо він мене сьогодні на смерть уб’є! Вчора ледве – неледве видержав, що б не крикнути!

А попадя каже:

   То біжи до сіней, там є полубічок з пір'ям, та влізь в полубічок. А я тебе прикрию веретою.

   Циган вліз в полубічок, а попадя накрила його веретою. Слуга вбігає, а попадя, питається:

— А ти чого знов прибіг?

Він каже:

— Піп казав, щоб привалив пір'я в полубічку, бо буде буря, аби не забрала.

А попадя каже:

— Не забере. Я сама накрила та й закрию двері, як буде буря, повертайся назад!

Але він каже:

— Говоріть своєї, я мушу так робити, як мені піп казав.

   Та й таки побіг, ухватив якусь плиту та все нею цигана в полубічку — бовх, бовх. Навалив добре, на­крив полубічок та й утік назад у поле. Ну, прийшов, напоїв волів та й знов оре.

   На другий день знов пустили воли на обід. А він знов побіг додому. Попадя знов уздріла, що він біжить, та й каже:

— Біжить чогось знов слуга.

   А циган як учув, та в двері. А там були порожні мішки. Він вліз в мішок та й лежить. Прихо­дить слуга, а попадя каже:

— А ти чого прибіг? А він каже:

— Мене піп прислав, щоб взяв жита, бо не стало сіяти.

   Та й вхопив той мішок, що в нім циган був, та й кинув на землю, аж в циганові щось кевкнуло. Та й зліз сам, та й каже:

— Щоб це жито вивіяли, а я прибіжу та візьму.

   А сам побіг у поле. Напоїв волів та й знов орають. Але він не каже попові, що був дома.

   На другий день знов пустили волів на обід, а він знов побіг додому. Попадя уздріла, що він біжить, та й каже:

— Біжить знов слуга, мабуть, по жито!

А циган аж посинів, так напудився, та й каже:

— Ой – йой! Де я вже тепер подінуся, коли він мене всюди находить?

А попадя каже:

— Знаєш що, я тебе перев'ю переміткою, та біжи на задні двері в дашок. А там є перисті телята, та запхай­ся межи телята. Він тебе не пізнає, хоть би і пішов за чим на задні двері.

   Циган послухав. Вона його перев'язала переміткою, а він — шмиг на задні двері та й шусть межи телята. Слуга входить до хати, а попадя каже:

— А що по жито?

А він каже:

— Ні, вже не треба жита. Але піп казали, щоб порахував, чи є всі телята, бо туди полем бігло якесь таке теля, як наше.

   Піп йому нічого не казав, та й то неправда, що теля бігло полем. Але він навмисне так казав, бо він віщун і знав, що циган межи телятами. А попадя каже:

— Не треба дивитися, є всі телята. Я лишень тепер рахувала.

А він каже:

— Що мені з того, що ви рахували. Я мушу сам порахувати, бо мені так піп наказав, а я мушу слухати.

   Та й таки побіг на задні двері. А там була до дверей приперта палиця. Він ухватив та — в дашок межи телята, та й рахує: «Одно, двоє, це не моє», — та все цигана палицею по спині, як оббамбурив, що аж йому самому жаль зробилося. І побіг у поле, прибіг, напоїв волів та й оре.

   На другий день знов як пустили волів, а він знов побіг у село. Біжить він вулицею додому, аж дивиться — іде старець.

А він каже:

— Старче! Позич мені на час свого мундиру, на тобі на той час мій. Ти посидь отут, а я тобі зараз принесу та й тобі заплачу за то, що мені позичив.

   Старець дав йому свого мундиру. Він убрався та й пішов додому. Циган уже скільки битий, що якби другий який стільки був битий, то би і не подивився вже в той бік. Але циган таки не попустився попаді. Той слуга відкриває двері, а циган такий виголений та розче­саний, ще й вуса собі підкрутив та й сидить з попадею, п'ють горілку, їдять курку печену, пироги та всяке диво. Слуга (але перебраний за старця) став коло поро­га та й говорить отченаш. А вони взяли та дали йому порцію горілки та й шматок хліба чи пиріг. Дід взяв, подякував та й хоче йти. Але вони кажуть:

— Заждіть ще, діду!

Та й дали йому ще порцію горілки, та й кажуть:

— Знаєте, діду, що, ви чоловік бувалий у світі, старий, знаєте світові ладу бачили і чули в світі не одно. Порадьте ж нам, як би то вбити або строїти попа та й слугу?

   Дід зачав випитувати за них, які вони є та й де вони є. А вони йому все розказали по – людськи.

Він каже:

— Добре є, знаю одну дуже добру раду, таку, що їх збудетеся, та й вам нічого за то не буде, бо ніхто не не домислить, що то з вашої причини. Візьміть та натопіть багато жиру, але багато, так хоть з двох – трьох ситих гусок, та й наваріть багато пирогів, та й намастіть їх тим жиром так, щоб аж плавали. А як піп з слугою прийде, то дайте їм ті пироги їсти. Вони через цілий тиждень добре в полі вимучилися, та як тих пирогів таких смачних наїдяться, то таки за столом поперевертаються, та й буде їм капут.

   Вони втішилися, що так легко попа та й слуги збудуться, та й дали йому ще порцію горілки та й решту курки. Дід з'їв, випив, подякував та й пішов. Пішов та й перебрався назад у свій мундир, та й побіг у поле. Прибіг, напоїв волів та й орають аж до вечора.

   На другий день була вже субота. Він уже не бігав. Піп питаєтья його:

— Чому не біжиш?

 А він каже:

— Сьогодні, якось не хочеться.

   Але то не була правда, бо він не хотів перешкоджувати попаді, щоб пирогів багато наробила, бо вона вже взялася робити пироги. Ще перед вечором доорали та й поїхали додому. Їдуть вони попри город, а слуга волів завів в город, та й каже попові:

— Заводьте й ви!

   Піп не хотів. Але він як почав просити, то піп його послухав та й завів в город. А слуга взяв та розтяв на половину гарбуз та й поклав одну половину собі, а другу половину каже, щоб піп собі взяв. Але піп не хоче та й каже:

— Де би я таке дурне робив?!

Слуга таке впросив попа взяти пів гарбуза, і слуга каже:

— Тепер же дивіться, як прийдемо додому, то щоб дивилися, що я буду робити, і ви то робіть.

Відтак вилізли з города, сіли на віз та й поїхали додому.

   Приїздять та входять до хати, а то вже стоїть макіт­ра з пирогами на столі. Попадя каже:

— Ідіть же швиденько та їжте, та ви так наморилися за цілий тиждень у полі. Я ще здалека вас побачила, і злагодила на стіл пироги.

   Вони пустилися, так їдять на ввесь рот, так смакують та так хвалять. А вона все їм доносить свіжих. Вони наїлися, та й слуга перевернувся поза стіл як неживий. А піп побачив, що слуга перевернувся, та й сам протягся по лаві як мертвець. А попадя в той раз на двір побігла казати циганові, що вже повмирали.

   Та й входить циганом до хати. Циган подивився одному в очі, а відтак другому та й каже:

— Правда, що такі як мерці, але я ще буду інакше пробувати.

   Та й взяв кочергу та розпік в печі один кінець що аж зробився червоний, як грань, тай притулив слузі до грудей, а там слуга поклав пів гарбуза, то лиш зашкварчало, слуга не кинувся. Циган каже:

— Все, цьому вже вічна пам'ять.

   Відтак притулив попові до грудей, і в нього теж був гарбуз покладений. Циган врадувався та й каже:

— Ого, та й попові кінець,— амінь!

Кинув кочергу та й каже:

— Моя любо, вже ми всюди обіймалися, лише ще на печі ні. Ану ходімо на піч.

   Вилізли вони на піч та й попадя лягла собі, та й лежить горілиць. А циган хоче лізти на піч, та як не почне вити, так виє, як вовк. А слуга каже:

— Ну, минув рік, вовки виють у тебе на печі, чи чуєш?

А піп каже:

— Ой, чую, чую.

   Та як схопився з лави, та як стягне цигана із жінкою посеред хати, та як зачне місити ногами, — вбив на смерть. А слузі заплатив за рік, та й слуга відправився.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒ 

Додати коментар