Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Опришок – сміхованець

Опришок – сміхованець

   Жив коло нашого села один багатий – пребагатий дідич. У нього було всього досить, та не мав дітей. Так і зістарівся й умер. Лишилася вдовою його пані Ядвіга, що й доти не дуже була йому вірна. Коли вже добре зморщи­лася, зуби повипадали і почала не довиджати, то схотіла мати нового чоловіка. І не якогось діда, а такого легіня, котрому в селі немає пари. Як буде йти вона із ним доро­гою, то щоб пташки співали від утіхи, а дівчата — тріскали від злості.

Люди кепкували:

— Стара баба, як холера, а ще хоче кавалера.

— В її голові уже сім літ не метено.

   Дізналися про наміри пані й Довбушеві опришки. А се­ред них був один опришок — великий сміхованець. Бува­ло, як щось скаже, то і мертвий може розреготатися, а ко­ли щось зробить, то лазили по землі від сміху. Отому сміхованцеві Олекса Довбуш і сказав:

— У пані Ядвіги повні міхи золота — треба все роздати біднішим людям. Не підемо до неї цілою ватагою — хватить тебе одного. Засватай її і ґаздуй так, як треба.

— Добре, Олексо. Завтра зранку буду в її палаці. Опришок одягнувся, як молодий принц, і пішов до пані.

Став перед нею й каже:

— Хочу, щоб ви пані стали моєю жінкою. Я вас буду кохати, як сіль в оці чи як кольку в боці…

   Пані вже недочувала й не дуже збагнула, що він говорив. Витріщила підсліпуваті очі й дивилася на красивого, міцного, як дуб, легіня з підкрученими вусами.

— Такий мені до серця, — сказала. — Даю згоду бути твоєю жінкою.

— Дякую, пані Ядвіго. Тепер нам треба їхати до мого палацу, де я маю родичів. Там справимо й весілля.

Пані Ядвіга втішилася, що панич її бере до свого па­лацу.

— Добре, мій коханий, я готова їхати, але спочатку треба забрати на воза все золото з пивниць. Іди запрягай коні.

   Опришок запріг найміцніші коні до найбільшого воза. Склав на нього десять мішків золота і каже:

— У наших горах, пані, такий звичай, що як везуть молоду, то зав'язують їй очі, щоб не бачила, куди має ті­кати від свого чоловіка.

— Я не думаю тікати від такого лицаря, як ти. Але як є у вас такий звичай, то не буду його псувати. Зав'язуй мені очі.

   Опришок сильно зав'язав пані Ядвізі очі й поклав її на задні колеса. Вдарив батогом і — в гори. А за се­лом чекали опришки з двома возами. Вони забрали міхи з панським золотом.

   Опришок дав коням батога, і вони рвонули. Оббігли один раз палац пані Ядвіги, оббігли другий раз… Пані аж підскакувала на легенькому возі, але все терпіла, бо дуже хотіла мати за чоловіка молодого лицаря.

   Опришок об'їхав палац десять разів. Потім завернув коней на подвір'я й завів пані Ядвігу до палацу. Дав їй стілець, щоб сіла, і каже:

— Я піду просити своїх родичів, хай ідуть дивитися на мою молоду.

— Йди, але спочатку розв'яжи мені очі.

— Не можна, моя пані, закон не дозволяє… Опришок вийшов надвір, сів на коня і подався в гори.

   А пані Ядвіга сиділа й чекала, аби його родичі прийшли подивитися, яка вона гарна. Мабуть, і сьогодні ще чекає.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар