Осел, ведмідь і вовк

   Був один коваль і мав він віслюка. Доки був віслюк молодий, то любив його коваль, а як постарівся — не міг його продати, бо ніхто не хотів купити. А коваль взяв та й нагнав його.

   Пішов віслюк та й зайшов у ліс. Дивиться: є що пасти. І каже сам до себе: «Було б мені давно утекти, а я так терпів голод.» За дві неділі так спасся, що би його ніхто не впізнав, чи то він. А коваль його підкував та й забув відірвати підкови. Він так підкови повирошував на росі, що яснілися, як срібло.

   Одного разу напасся віслюк та й ліг під дуба. Ди­виться: ведмідь іде. Віслюк так налякався, що аж упав. Ведмідь дивиться, а підкови так блищать. Страх його зібрав. Приходить до віслюка і каже:

— Що робиш?

А віслюк каже:

— Сплю.

   Та й ніби витягується так, як уві сні. На весь ліс лоскіт, а ведмідь налякався і каже до нього?

— Ану, чи ти плиту роздушиш так, як я?

Віслюк каже до нього:

— Що то роздушити? Ану постав креміницю, чи так своїми ногами даш вогню, як я.

   Взяв віслюк, як вдарить підковами, як посиплють іск­ри; а ведмідь пробує собі своїми ногами, та й не міг вдарити, аби вогню дали. Та й уже боїться ведмідь віслюка, а віслюк його. Тепер каже ведмідь до віслюка:

— Будемо дружити.

Прийшов вечір, а ведмідь каже до віслюка:

— Підемо до одного пана в огород, там є що їсти, я буду моркву, а ти капусту.

   І пішли. Але треба було плисти через воду. Пли­вуть, а віслюк почав топитися. Ведмідь дивиться, взяв та й витяг його, каже:

— Шкода товариша. — І каже йому: — Ти не вмі­єш плисти, що топишся?

А віслюк каже:

— Я вже давно був коло води та й так купався.

   Увійшли в город. Віслюк до капусти як присадив­ся, та й хрупає у весь город. А ведмідь каже:

— По тихо їж.

   Ведмідь вирве моркву, наїлися добре, та й ідуть. А віслюк знов хоче топитися і каже до ведмедя:

— Щоб за мною не йшов, бо я люблю купатися і пірнати дуже люблю.

   Таки ведмідь дивиться, а він уже топиться. Поплив та й врятував з води. Та й ідуть. Ведмідь боїться віслюка, а віслюк ведмідь. Тепер хоче один від другого втекти. Прийшли під дуб і полягали. Той не спить, і той не спить. Але якось віслюк швидше заснув. Побачив ведмідь, що він заснув та й утік.

Ведмідь біжить що сили. Зустрічає його вовк і питається:

— Що так утікаєш?

Ведмідь відповідає вовкові:

— З таким зійшовся був віслюком, що не міг утекти від нього.

А вовк каже:

— Ходи, то мій сніданок.

Ведмідь:

— Я боюся.

А вовк каже:

— Ходи, не бійся, зараз будемо їсти його.

Ідуть, а вовк каже:

— Може бути, що шось трапиться, зв'яжімся хвостами докупи. Як буде бігти за нами, то ти швидше біжиш та й мене не залишиш.

   Зв'язалися хвостами та й ідуть. Приходять, а віслюк як побачив, та й застив, та тоді як крикне. Як почав ведмідь втікати, то аж вовкові хвіст вирвав. Тоді каже вовк:

— Буду мабуть помирати, вже немає життя, вже наївся віслюка.

А ведмідь каже:

— Я тобі казав, що не треба йти? Коли я сильніший, та не міг нічого зробити.

   Таке було вовкові з ведмедем, а ведмедю з віслю­ком дружба. Вовк помер нізащо. І так межи народом буває, межи зухвалим. Каже: «Я буду бити». А він так наб'є, що сам загине, і кінець.

повернутися до: Українські народні казки⇒