Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon П’ять копійок

П'ять копійок

   В одному гаманці жили монети: Одна копійка; Дві копійки; П'ять копійок; Десять копійок; Двадцять п'ять копійок; П'ятдесят копійок; Гривня.

   Шикувалися монети в шеренгу від старшої до молодшої і робили перекличку:

― Гривня;

― П'ятдесят копійок;

― Двадцять п'ять копійок;

― Десять копійок;

― П'ять копійок;

― Дві копійки;

― Одна копійка. Розрахунок закінчено.

   Монети служили для оплати продуктів і різних потрібних речей. Тому, щоб не розгубитися, вони марширували в ряд, як справжні солдати:

   Одна копійка; Дві копійки; П'ять копійок; Десять копійок; Двадцять п'ять копійок; П'ятдесят копійок; Гривня.

   Чим більше гідність монети, тим ця монета вагоміша і дорожча. Найбільшою за гідністю, а значить і за званням, була Гривня. З вусищами, у великому кашкеті, вона своїм низьким голосом віддавала команди і стежила за тим, щоб монети дотриму валися субординації.

   Цілісінькими днями монети вчилися марширувати, вишикувавшись одна за одною по старшинству: Гривня ― найперша; П'ятдесят копійок ― після Гривні; Двадцять п'ять копійок ― за П'ятдесятьма копійками; Десять копійок ― позаду Двадцяти п'яти копійок; П'ять копійок ― за Десятьма копійками; Дві копійки ― передостання, за П'ятьма копійками;

Одна копійка ― найменша в самому кінці ряду.

― Лівою, лівою, раз, два, три… ― чувся голос Гривні. ― На пра-а-а-во! На лі-і-і-во! Стій! Раз-два!

   Ось так всі копійки і марширували, і повертали, куди командувала Гривня.

― Двадцять п'ять копійок і Дві копійки, вийти з ряду! ― командувала Гривня. ― Вас викликають заплатити за продукти. На лі-іво! Бігом марш!

   І Двадцять п'ять копійок з Двома копійками бігли що є духу, щоб виконати наказ командира ― заплатити за продукти.

― Решта монети, за мною кроком руш! ― підіймала голос Гривня.

― Лівою, лівою, раз, два, три!

   І все б йшло у них добре, та ось одного разу П'ять копійок вирішила, що з нею чинять несправедливо.

― Як так? ― обурювалася П'ять копійок. ― Я ж за розмірами значно більша Двадцяти п'яти копійок, не кажучи вже про куцу Десять копійок! Я, можливо, навіть важливіша П'ятдесяти копійок! Я взагалі повинна стояти в строю після Гривні, а не плентатися в хвості серед невдах Однією копійки та Двох копійок! Я ж можу проплатити все ― подивіться, яка я велика!

   І П'ять копійок поверталася в різні сторони, щоб інші краще могли розгледіти її блискучі боки. Вона натирала боки до блиску і, стаючи у стрій, з-під брів косилася в бік монет, що стояли перед нею. Коли монети марширували, П'ять копійок спеціально наступала на п'яти Десяти копійкам і, як би ненароком, але боляче, штовхала її в спину. Насправді все це П'ять копійок робила навмисно, щоб привернути до себе увагу Гривні, і дати зрозуміти іншим, яка вона важлива. Вона весь час шукала привід завести розмову про те, як несправедливо з нею обійшлися.

   Але сказати Гривні про це прямо П'ять копійок не наважувалася, тому і почала розводити плітки за спиною у своїх родичів. Хто б де не починав якусь розмову, П'ять копійок ― тут як тут: візьме і вставить своє слово про несправедливе до неї ставлення (до речі, можливо саме звідси і пішов вислів «Вставити свої п'ять копійок»).

― Не цінують мене, ― скаржилася П'ять копійок. ― Не там в строю ставлять. Не так відносяться. Не за те платити відправляють.

   Почула це Гривня і засмутилася. Гривня була воїном бувалим: через багато гаманців пройшла, чимало подряпин заробила і дружила з різними монетами, навіть іноземними. Їй не подобалося, що П'ять копійок за спинами друзів засуджує і несправедливо паплюжить їхню шеренгу.

   Тому вирішила Гривня провчити П'ять копійок, і дати їй зрозуміти, що її гідності ніхто не принижує.

   Якось раз викликає до себе Гривня П'ять копійок і П'ятдесят копійок.

― Друзі, ― звертається вона до них. ― Тут така справа… Потрібно піти і сплатити ось за цей товар, а всі інші, крім вас двох, зайняті. Тому сходіть удвох і розберіться там самі. Ви майже однакового розміру, все у вас повинно вийти.

   Зраділа тут П'ять копійок: «Настав мій зоряний час! Ось і прийшла можливість показати, яка я важлива! Та я навіть П'ятдесят копійок переважити зможу!»

   Вирушили монети на завдання, та тільки ось П'ятдесят копійок виконала його, а П'ять копійок ― не змогла. «Не вистачає гідності! ― відповіли їй. ― П'ять ― це не П'ятдесят. Хоча монета і велика, і розміри з П'ятдесятьма копійками схожі, та гідність не та», ― сказали їй, і відправили назад.

   Так П'ять копійок завдання не виконала і повернулася додому ні з чим, засмучена та заплакана. Після цього випадку змирилася П'ять копійок, і стала до шеренги на своє місце. А на старші монети дивилася з повагою, навіть на куцу Десять копійок. Бо знала, що в монетах найважливіше не розмір, а їхня гідність.

З тих пір так вони і продовжують ходити строєм:

Гривня;

П'ятдесят копійок;

Двадцять п'ять копійок;

Десять копійок;

П'ять копійок;

Дві копійки;

Одна копійка.

І ніхто нікого не ображає.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар