П’явка – фантазерка
П’явка – фантазерка
В одному болоті жила п'явка Фрося. Чорна, хвалькувата і приставуча. Ой і любила вона до всіх чіплятися! Як побачить кого на болоті, відразу ж прилипне й гайда розповідати про себе, вихвалятися. Фрося і справді уміла фантазувати, тому майже все, що вона розповідала про себе, було неправдою. І не те, щоб це була зовсім брехня, а так, дещо прикрашені історії.
Наприклад, вранці зі свого болота побачить Фрося вдалині на небі яструба, а ввечері вже комусь розповідає про те, як вона боролася з яструбом, як він хотів загубити їх болото, а Фрося, смілива і спритна, всіх врятувала. Або почує Фрося підозрілий звук з глибин болота, а через якийсь час розповідає про зле чудовисько, що ховається в глибині трясовини, і тільки Фрося його бачила і чула, як воно стогне. Іноді п'явка так залякувала своїх сусідів, що вони, хоча й не дуже їй вірили, але ночами спати не могли!
Того спекотного дня Фрося займалася своєю улюбленою справою ― лежала в каламутному багні. Сонце пригрівало, вітерець ледь – ледь ворушив листя кущів, і млість наповнювала все єство п'явки. Як раптом увагу Фросі привернув дивний шурхіт. Такого шурхоту вона раніше у себе на болоті не чула.
«Що це може бути?» ― здивувалася п'явка.
А шурхіт наближався, і ставав голоснішим. І ось Фрося побачила… величезного крокодила! Так-так! Цього разу це був справжнісінькій, а не вигаданий, великий, зубатий, голодний крокодил, що шукав здобич на болоті, де жила Фрося. Він усім своїм величезним тілом занурився у каламутну болотяну рідину, ховаючись від очей лякливих жертв, і уважно вичікував, коли потенційна здобич підійде ближче, щоб нею пообідати.
Серце бідної Фросі вскочило в п'яти! Вона не могла дозволити злому крокодилові з'їсти когось з її друзів і сусідів. Ну й що з того, що вони сміялися над розповідями Фросі? Жодна чапля, жодна жаба не заслуговувала на те, щоб загинути у пащі крокодила! Тому Фрося вирішила поступити в житті так, як чинила в своїх вигаданих розповідях ― врятувати болото.
Вона колись чула, що крокодили п'явок не їдять, але впевнена в цьому до кінця не була. Тому вирішила діяти раптово і зненацька.
Підкравшись якомога ближче до вуха крокодила, Фрося голосно і верескливо закричала:
― А що ти у нас забув, злюка – крокодил?
Від такої несподіванки крокодил як підстрибне, так як вдарить зі всього розмаху хвостом! Бризки з шумом так і розлетілися у різні боки. І цієї ж миті всі сусіди п'явки побачили, що поруч з ними причаївся крокодил, вичікуючи на здобич. Сполохані, вони кинулися у різні боки! Через кілька секунд втекли всі, а на болоті не залишилося нікого, крім Фросі та крокодила.
Розлютився крокодил, та як гаркне на п'явку:
― Ах, ти, капосна п'явка! Ти мені всю здобич розлякала! Ось я тобі зараз!
Хотів було крокодил розчавити п'явку, та як її на болоті розчавиш? Ніяк. Хотів він з'їсти її, та хто ж їсть п'явок? Ніхто. Нічогісінько поганого не зміг зробити лютий крокодил п'явці Фросі. Так і пішов ні з чим, злющий і голодний.
З часом життя на болоті знову пішло як і раніше. Всі повернулися назад, у свої гнізда, на свої листочки і в свої нірки. Звичайно ж, після цього Фрося багато – пребагато раз всім вихвалялася, як вона болото від злого крокодила врятувала, як крикнула йому на вухо, як він сполохався, а потім намагався її знищити. Але хто ж їй повірить, після всіх тих вигаданих історій про яструбів і болотних чудовиськ? Ніхто так і не вірив, що Фрося перехитрила і прогнала підступного крокодила.
Чи засмутилася від цього Фрося? Невідомо. Відомо лише, що після того випадку вигадувати всілякі небилиці вона перестала.
