Пака з чортами

   Жив бідний леґінь. Ще змалку він лишився сиротою, не мав ні хати, ані поля. Ходив селами і на­ймався у людей до всілякої роботи, бо дуже був розум­ний і все міг зробити.

   Якось не мав що на зуб покласти, бо не знайшов нія­кого заробітку. А голод – не є брат, він бідного чоловіка жене й на край світу. І парубок прителіпався в далеке село. Зайшов до одної багацької хати, став коло порога. За столом жандарм, піп і двірник — п'ють горілку, їдять ковбасу і шкіряться до молодої жінки.

— Дайте шматок хліба, бо уже три дні не їв, — по­просив подорожній.

— Зараз дам, чекай! — жандарм вийшов з-за столу і вдарив парубка в зуби.

   Бідолаха встав, пообтирався і подибав до інших гос­подарів. Одні дали поїсти й переночувати.

   На другий день парубок вернувся до тієї хати, де його побили, і сказав чоловікові:

— Прийміть, господарю, на службу. Грошей не візьму, а заплатіть мені просто сажею.

   Господар собі подумав, що коло хати все одно нема кому робити, бо його жінка цілий день сидить перед дзеркалом чи бігає в село на базар. А наймит – дешевий. Сажа й так марнується…

— Служи, легіню! Та скажи: у що будеш збирати ту сажу?

— У ваших хоромах зроблю велику паку і туди буду зсипати.

   Парубок зробив із дощок паку і переклав її на три перегородки. Потім вимітав сажу і зсипав у ті перего­родки.

Одного дня господар чомусь засумував.

— Чого зажурилися, дядьку? — спитав парубок.

— Та як маю тішитися, коли до жінки задивляються жандарм, піп і двірник? Хіба я можу воювати з ними?

— Не журіться. Скажіть, жінці, що йдете на ярмарок, а самі сховайтеся в корчах. Я свисну на вас, коли треба буде.

Господар зробив так, як порадив наймит.

   Не минуло багато часу, і до хати почали приходити жін­чині залицяльники – жандарм, піп і двірник. Молодиця вже при­готувала горілки, шмат солонини. Посідали до столу — п'ють, їдять і усміхаються до чужої жінки.

   Наймит вийшов на вулицю і легенько свиснув. Господар ніби з-під землі виринув.

Ой, жінка як побачила, аж у долоні сплеснула:

— Ховайтеся, люди, бо чоловік із мене душу випустить!

— Де ховатися? — спитали всі троє.

— Залізайте в паку.

   І жінка швиденько порозпихала їх у перегородки з са­жею, опустила накривку.

А наймит замкнув паку на замок і сказав господарю:

— Служив вам вірно. За то, прошу вас, відвезіть цю паку своїми кіньми на ярмарок, бо сам не донесу.

— Хай буде, легіню! — мовив утішений господар. Приїхали до міста, і парубок горлає на весь ярмарок:

— Гей, люди добрі, я привіз у паці трьох старих чор­тів! Купіть — дорого не візьму. По сто лей за кожною — і беріть на здоров'ячко! Зате чорти будуть робити і їсти не попросять.

Один пан спитав:

— Запрягати їх можна? У мене коні поздихали…

— Чому б і ні!

   Пан заплатив гроші. Зняли паку з воза. Госпо­дар — вдарив коней батогом, а парубок теж — навтіки.

   Пан відкрив паку. Звідти повилазили чорні, як чорти, жандарм, піп і двірник…

   Люди засвистали, закричали, засміялися. А пан тіль­ки рота роззявив. Парубок сів за містом, порахував гроші й пішов далі шукати якоїсь муки на руки.

повернутися до: Українські народні казки⇒