Парубок – Переможець, який приніс сонце

   Було, де не було, жив собі цар. А в його державі ні­коли сонце не світило. Цар дав повідомити по цілій дер­жаві: хто йому принесе сонце, за того він віддасть свою доньку і передасть половину царства.

   Царські сини і богатирі пробували дістати йому сонце, але їм не вдалося

   Почув про це діло Парубок – Переможець. Він був ще дуже молодий — мав вісімнадцять років.

   Прийшов до царя, сів собі під воротами, їсть хліб із салом. А тої хвилини підбігла до нього біла мишка і про­говорила:

— Переможцю, дай мені кусочок. Я тобі буду в пригоді.

— Сідай та їж зі мною разом.

Коли пообідали, мишка красно подякувала й каже:

— Я буду з тобою. Ти не звертай ні на що уваги. Йди прямо до царя і попроси сорок солдатів на конях, а для себе попроси коня, що на ньому носиться сам цар.

Хлопець так і зробив. Підійшов до царя, поклонився і каже:

— Пресвітлий царю, дозвольте мені принести вам сонце…

   Цар спочатку не хотів про це й говорити, бо дуже ба­гато сміливців пропало. Парубок його просив. Тоді цар погодився і спитав його:

— Що тобі для цього діла треба?

— Дасте сорок солдатів на конях, а мені — вашого бі­лого коня.

Цар недовго думав — дав усе, що він просив. І наповідає:

— Дивися, парубче, чимскоріше повертайся з сонцем…

   Як вивели білого коня і хлопець сів на нього, мишка забігла під сідло. Цар побачив це й подумав: «Цей робить не так, як інші».

Пустилися в дорогу. Мишка вилізла з-під сідла і каже:

— На третій день доїдемо до одної води. Через воду буде міст, але мостом ходить шаркань із сімома головами, далі йти не можна, треба вбити шарканя…

На третій день дійшли до моста. Парубок сказав солдатам:

— Тут будемо ночувати. Сідайте край дороги і відпо­чивайте.

Коли настав вечір, він наказав одному солдатові:

— Ти цієї ночі не спи, а вартуй. Як піду на міст, ти зачерпни в погар води й дивися: коли вона почне кипі­ти — знай, мені біда! Зразу виходь на міст…

   Переможець вирвав дошку на мості, заліз під міст і чекає… Раз о дванадцятій годині чує: далеко щось іде, аж земля трясеться. Приїхав шаркань на коні, а кінь на мості став і далі не йде. Шаркань розсердився:

— Чого ти став?.. Знаю, що немає коня над тобою, а пана наді мною! Може, Парубок – Переможець десь близь­ко і хотів би зі мною поборотися?

Хлопець вискочив з-під моста і закричав:

— Ось я тут! Як хочеш — рубатися шаблями або розщибатися?

— Рубатися шаблями!

   І почали битися. Переможець зрубав шарканеві всі го­лови, відрізав кінчик язика з кожної голови і сховав. Коня шарканя подарував солдатам…

   Їдуть далі. Через три дні доїхали до другого моста. По дорозі мишка розповіла хлопцеві що і як робити. Сказала, що другий шаркань — з дванадцятьма го­ловами.

   Коло моста стали, і Переможець послав солдатів на правий бік дороги відпочивати. Сам відірвав дошку, за­ліз під міст і сховався — чекає.

   Опівночі чує: земля трясеться і сильний вітер знявся. Прискакав на коні шаркань з дванадцятьма головами. Його кінь на мості зупинився. Шаркань сердито крикнув:

— Що з тобою, коню? Ти ніколи піді мною не ставав? А може, тут Парубок – Переможець? Чув я, що вже мого брата знищив. Я його уб'ю!

Парубок вискочив з-під моста:

— Ей, ти, шарканю, не хвалися наперед!.. Як хочеш — Ру6атися чи розщибатися?

— Рубатися шаблями!

   І почали рубатися. Так рубалися, що аж вітер віяв, у три години ночі Переможець відрубав шарканеві всі дванадцять голів, відрізав кінці язиків і сховав, їдуть далі… По дорозі мишка розповіла, що буде далі:

— Приїдемо на третій міст. Тим мостом ходить найстарший шаркань, який уже має двадцять чотири голови. Будь дуже обережний…

   Через три дні доїхали до третього моста. Парубок ска­зав солдатам:

— Тут будемо відпочивати. Сідайте собі на правий бік дороги…

Сам задумався. Питається від нього солдат:

— Що ти задумався?

— Тут є над чим думати…

— Не журися… Я допоможу.

— Добре… Дивися, щоб не заспав. Візьми погар води і постав коло себе. Коли вода почне кипіти, спіши до мене.

   Відірвав хлопець з моста дошку, заліз під міст, чекає. Опівночі чує: страшний гуркіт, земля дрижить, вітер віє. Їде страшний шаркань із двадцятьма чотирма голо­вами. На мості його кінь раптом зупинився. Шаркань на нього розізлився:

— Ей, пси би з тебе м'ясо їли! Чого став? Знаю, що немає коня над тобою, а нема пана наді мною! Може, Парубок – Переможець десь тут поблизу? Чув я, що вже двох моїх братів знищив. Його вб'ю я!

Парубок вискочив з-під моста:

— Не хвалися наперед!.. Як будемо битися — шаблями рубатися чи розщибатися?

— Рубатися!..

   Почали рубатися. Аж вітер віє і ліс шумить… Три го­дини б'ються. Парубок зрубав шарканеві вже двадцять голів і геть змучився… Вода в погарі почала кипіти. Сол­дат схопив шаблю, побіг на міст і допоміг зрубати ще чотири голови…

   Парубок повідрізував кінчики язиків і сховав собі, а коня того шарканя подарував солдатам. Відпочили і поїхали далі. Приїхали до одного коваля, в якого   було сімдесят сім помічників. Переможець зайшов у   кузню і попросив старшого майстра, щоб зробив йому шаблю бо з його старої шаблі тільки одна ручка залишилася. Каже майстер:

— Я би вдячно викував тобі нову шаблю, але як мої пани побачать тебе, то згублять нас обох.

— Твоїм панам  уже давно ворони очі виклювали сказав парубок і розповів, що з ним трапилося в дорозі;

Тоді коваль погодився зробити нову шаблю.

— Я пошлю свого майстра до Чорної гори, щоб довідався, чи живуть ще мати і жінки шарканів… Ей, Митре! — покликав коваль майстра. — Збирайся на Чорну гору… Зробишся комаром і підслухаєш, що там говорять.

   Митро зробився комаром і полетів на Чорну гору. Чує розмову. Каже жінка молодшого шарканя:

— Згубив Парубок мого чоловіка, уб'ю я його!

— А як ти його вб'єш? — запитують інші.

— Коли він буде йти по сонце, я зроблюся красною косицею. Він, молодий і дурний, захоче мене вирвати. І тільки доторкнеться — одразу загине.

Інші дві жінки кажуть:

— Якби він був розумний і махнув шаблею навхрест — то косиця би розсипалася.

Говорить жінка середущого шарканя:

— Ти його не уб'єш, а я його уб'ю!

— Як ти його уб'єш?

— Я зроблюся криницею. А Парубок захоче напитися води. І як тільки нап'ється — одразу загине.

— Якби він був розумний, махнув би шаблею нав­хрест — і криниця пропала би, — кажуть на те інші.

Заговорила й жінка старшого шарканя:

— Ніхто з вас не уб'є його, тільки я його уб'ю!

— Як ти його уб'єш?

— Напущу велику спеку і поставлю при дорозі корчму, в якій буду продавати пиво. Солдати, розгарячені, зайдуть випити пива і всі загинуть…

Тоді заговорила до них стара мати.

— Ви його не згубите… Згублю його я!

— А як ви його згубите?

— Я пущу одну губу землею, а другу — небом і з'їм його!

Всі три крикнули:

— Якби вій був не дурний та взяв вас за язик і поїхав до коваля, та щоб коваль викував із вас чорну кобилу, то на ній би хлопець дістав сонце.

   Митро все записав собі й записочку приніс старшому майстрові. А коваль передав її Переможцеві. Коли нова шабля була готова, рушили в дорогу. Не від’їхали далеко, бачить Переможець: край дороги росте краса косиця. Солдати хотіли зірвати її, але він махнув навхрест шаблею — й косиця пропала.

   Їдуть далі. Дивляться — криниця. Усі побігли до кри­ниці, але Переможець махнув навхрест шаблею — і кри­ниця щезла.

   Їдуть далі. Бачать: стоїть красна корчма, і з вікна дів­чина кличе:

— Солдати, ходіть випити свіжого пива!

Та Парубок закричав:

— Нікуди!

   Махнув навхрест шаблею — і корчма розпалася на порох… Їдуть далі. Бачать щось страшне: одна губа тягнеться по небу, а друга землею і з рота б'є полум'я. Переможець прискочив, схопив за язик і потягнув потвору в кузню. А ковалі почали кувати й викували з неї чорну кобилу… Парубок сів на кобилу і пішов по сонце.

   Дістав сонце і приніс цареві. І появилося у всій держа­ві світло. Старий цар скоро помер, а Парубок – Переможець узяв собі за жінку його доньку і став царем.

   І всі добре жили, доки не порвалися їм жили, а наші не подужали.

повернутися до: Українські народні казки⇒