Шановні відвідувачі!

Наш проект потребує допомоги, будемо раді Вашій підтримці:
(Приват Банк)
5168 7427 0439 9173
Семенець Роман.
З повагою: Адміністрація сайту.

Print Friendly and PDF

postheadericon Павучок Павлик

Павучок Павлик

   В одному лісі серед дерев простягалася величезна павутина. На цій павутині жило сімейство павучків на прізвище Пачинко. Сімейство Пачинко складалося з безлічі маленьких павучків: павучка Тата, павучка Мами, павучка Дідуся, павучка Бабусі, павучка Тітки Зосі, павучка Дядечка Охріма, і так далі, і так далі, і так далі. Ой же ж й багацько там жило маленьких чорних пухнастих павучків, і всі на прізвище Пачинко! Самого маленького, самого чорненького і наймилішого з них звали павучок Павлик. У кожного з павучків Пачинко були довгі чорні лапки, маленькі пухнасті тільця, і бігали павучки швидко – швидко. Займалися павучки Пачинко полюванням: розставляли сільця – павутинки, щоб ловити дрібних мошок – комашок, ― як рибалки, котрі ловлять рибу в сітки. Ой, і спритними мисливцями були ці павучки! А щоб стати спритним павучком – мисливцем, потрібно, як ти розумієш, вчитися у школі для павучків. Так – так, в справжнісінькій школі для павучків!

   Усім лісовим павучкам подобалося ходити до школи і вчитися. Кожен з них мріяв стати славетним мисливцем. Усім їм подобалося один з одним спілкуватися, працювати і бавитися. Тільки ось павучок Павлик ні ходити до школи, ні вчитися, ні дружити ні з ким не хотів. Він любив сидіти вдома в кутку павутини, та шкрябати паличкою по корі дерева і спостерігати за тим, як працюють інші.

   У сімействі павучків Пачинко працювали всі: заготовляли продукти на зиму, ходили на полювання, відвідували сусідів, святкували дні народження. Тільки от Павлик нікуди не ходив, нікого не відвідував, ні на яких святах не з'являвся.

― Павлику, синочку, ― говорить йому Мама, ― ну чому ти такий млявий? Піднімайся, вставай, іди вмийся і причепурися.

― А навіщо? ― знехотя промовляє павучок Павлик. ― Все – рівно забруднюся, все – рівно щетинка розтріпається. Навіщо ж тоді все це робити? Краще в куточку сидітиму, за всіма спостерігатиму. Мені дуже подобається спостерігати, як інші працюють. Ну мату-у-у-у-усю, ну будь-ла-а-а-а-а-аска, не змушуй мене! ― ніжним голосом прохав павучок Павлик.

   Мама Пачинко розуміла, що так, як Павлик, поводитися не можна. Однак вона сильно любила синочка і зовсім не хотіла з ним сперечатися. Тому Мама з сумним виглядом йшла у своїх справах, а маленький Павлик залишався в кутку павутини і продовжував шкрябати паличкою стовбур дерева.

   Родичі павучка Павлика сильно любили та ніжили ― дарували різні подарунки, приносили смачні гостинці. Але він цього зовсім не цінував і гадав, що так воно і має бути ― що його повинні любити, ніжити, пригощати і прощати, а сам він може робити все, що заманеться. Але самому щось робити, як ти вже помітив, він не хотів.

   Минув якийсь час. Маленький павучок Павлик підріс і перетворився в дорослого павука Павла. І хоча він виріс, звички його не змінилися ― як і раніше, павук Павло нічого робити не хотів: ні вчитися, ні працювати. Як і раніше він на самоті просиджував днями в кутку павутини, шкрябаючи паличкою кору дерева.

   Тато Павла був павуком працьовитим ― він багато працював на благо своєї сім'ї і завжди був при ділі. Тому спочатку не помічав, як погано поводиться його син. Але, поспостерігавши за Павлом, зрозумів: треба щось робити.

― Павле! Павле! ― покликав його одного разу Тато Пачинко. ― Потрібно йти на полювання ― павутинки розставляти! Швидко збирайся!

― А навіщо? ― мляво запитав Павло. ― Все одно коли – небудь вони порвуться. Все одно туди мало що потрапить. Все одно наступного дня потрібно буде йти і натягувати нові павутинки і ремонтувати старі. І так з дня в день. Не хочу. Я працювати не буду.

― Та що ти таке кажеш!? ― обурився Тато Пачинко. ― Це з тобою усі панькалися, коли ти був маленьким. А зараз ти вже дорослий ― ніхто тебе ніжити не збирається. Дорослі повинні чинити по – дорослому. І якщо ти не навчишся бути дорослим, то все твоє життя стане нікому не потрібне, і сам станеш самотнім і нещасним.

― Ну, Та-а-а-ату! ― протягнув як у дитинстві Павло, сподіваючись задобрити батька. ― Я хочу сидіти вдома, хочу сидіти вдома!

― Ні! ― заперечив батько. ― Пішли працювати!

   Добре, що Тато у Павла виявився строгим і на витівки сина уваги не звертав. Він почав за Павлом суворо спостерігати і привчати його до роботи: навчив лагодити павутини, плести павутиння, навчив різним мисливським премудростям і багато чому іншому, що потрібно знати дорослому павуку для щасливого життя.

   Ой-ой-ой, як же павучку Павлу було спочатку важко! Адже коли всі вчилися, він байдикував. А тепер потрібно було надолужувати все те, що пропустив, і вчитися тому, чого раніше ніколи не знав. Згодом павучок Павло змінився. Він вже не сидів похмурий по кутах, а як справжнісінький дорослий павук займався серйозними справами, від чого був щасливим і радісним.

   Ревна праця під наглядом Тата і батьківське любляче серце зробили з Павла працьовитого павучка, який навчився рано вставати і допомагати рідним. Якщо тобі доведеться бувати у лісі або парку, уважно придивися між стовбурами дерев ― між деякими з них натягнуто ледь помітне павутиння. Знай, що це павучки ведуть полювання. І, можливо, деякі з цього павутиння належать нашому знайомому павучкові Павлу, який таки навчився любити працю.

 

повернутися до: Українські народні казки⇒

Додати коментар